Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
СЛАБОСТІ МАЛИХ МІСТЕЧОК Пригадуєте, колись говорили про декого, що він має "дрібноміщанський смак”, поведінку чи варто сті? Якось уже довший час я цього не чула, аж дове лось бути присутньою під час дискусії на недавніх святкових гостюваннях. Пан Олесь переконував присутніх, що навіть у сучасну добу поширеної комунікації є ще географіч на ізоляція. — Вона досить дивна. Звичайно це особи, що жи вуть у малому, або навколо малого, культурно непо мітного, містечка. Вони і не потребують і немов бояться недалекого більшого міста. Вони там не бу дуть добре себе почувати. — Ви не мусите мене переконувати соціологією, пане Олесю! Я це на своїй шкірі відчуваю — і це з року на рік щораз сильніше! — говорила пані П. учителька школи українознавства у малім, сусіднім містечку. — Пані П., ви мені можете додати’’ілюстрації” до моїх теоретичних висновків — продовжував пан Олесь. — Ви собі називайте це ілюстраціями або де монстраціями, або як собі хочете! За цих 20 років, що я там учу все йде в одному напрямі — в долину .... — темпераментно говорила пані П. — Невже ж ви сподівались, що буде поступ? — відкрито іронізував пан Олесь. — Поступ, не поступ, але щоб хоч не було гірше. Чи це 20, чи 10, чи навіть ще 5 років тому, було зов сім приємно вчити наших дітей. Було видно зацікав лення батьків, а з тим і серйозне ставлення учнів. А тепер ! — Тепер не знати хто кого веде, Так? Чи батьки дітей, чи навпаки, правда пані П.? — вставив свою заввагу пан Олесь. — Давніше батьки знали, що школа є попереду інших зайнять. І це стосувалось обох шкіл. Україн ська школа не була другорядною для них. А тепер стратили голову. — нарікала пані П. — Тепер копаний м’яч, бейзбол або ’’дута” оркестра має першенство перед українською шко лою. Чи не так? — додала наша господиня, що чула подібні спостереження. — Пріоритети сучасних батьків є досить дивні, якщо взагалі вони навіть серйозно думали над тим, які наслідки будуть з такого вибору. Так вони й не думають про наслідки того, що їхні діти пропуска ють школу майже що другий чи третій тиждень... І не розуміють, що так діти не тільки мало що навчаться, але взагалі не шануватимуть української школи, а за тим і громади, а за тим і походження своїх батьків — вже з болем продовжувала пані П. — Пані П., а що ж ви сподівались? В таких око лицях є тенденція, щоб не вибиватися, не звертати на себе уваги, не бути інакшим від пересічного Джо, чи Джона! — Та батьки цих батьків були більш начитаними, більш ідейними та серйозними громадянами. А у цих аспірації кінчаються на дебюті для доньки, скорих студій, доброї платні і хати... — Так, дорога пані П. Вони таким чином стають пересічними американцями. Вони будуть ставити такі самі вимоги до наших парафій громад і так бу дуть їх вести. Бо крім того, що пересічність означає і більшість — у такій ізоляції (у своєму містечку, куди, мабуть, мало хто новий приїздить, а кожний з ін шими аспіраціями швидко виїздить!) вони інакшими не хочуть бути... — Пане Олесю, пригадуєте, що колись казали, що селянин мав глибші принципи й більшу природ- ню інтелігенцію, як дрібноміщанин. Тепер я ро зумію. Це стає хворобою — примітивні амбіції, примітивна поведінка — велика кривда своїм рідним дітям. — Так, це правда! — Це хвороба. Вона любить поширюватися у ма лих містечках. Вона опановує уми більшости, і — з дефініції — таких ’’заражених” там буде 95%. Пані П. — вам лишається тільки шукати тих решту 5% — вже немов без іронії говорив пан Олесь. І я почала обсервувати. Чи всюди в малих містеч ках таке? Часами є дуже позитивні, цікаві громади. Та може туди повтікали ті 5% з кількох інших місце- востей і так виявили відпорність на ту хворобу. Любов Калиновим ВІДГУКИ ДОРОГА ПАНІ КАЛИНОВИЧ! Хочу Вам щиро подякувати за те, що Ви звернули нам увагу на біль тих, що розводяться. Я, на великий мій сором, т акож не вміла дати духової піддержки й теплоти своїй рідній дочці після її розводу. Не думала я про неї, про те що коїться у її душі, як це вона переживає, як це вона зможе подолати і т. п. — я тільки думала про те, Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
