Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
кулі. Д-р крикнув: Bacznosc! Czerwony Krzyz! Nie strzelac! Стрілянина на хвилю затихла. Пень злома- ного дерева перетинає дорогу. Це кордон між українським і польським фронтом. Зявляються по тій стороні три наші старшини. Салютують і переходимо під їх опіку. Авта від’їздять. До Винник ідемо пішки. Сонце таке ясне, сніг такий білий, як ніколи. Стрілянина зачинається знов. Того самого дня доїздимо саньми до Курович, де кватирує Група Схід, під командою О. Л. у палаті Потоцьких. Перед селом стоїть на варті вояк. Наш селянин. Задержує сани, питається хто ми, а коли чує, що зо Львова, береться до особистої ревізії. Протестуємо, він бере нас за підозрілих і заявляє: — Ви арештовані! Добре, кажемо. їдьмо всі разом на команду. На щастя послухав нас, заїздимо на подвір’я палати. Нам на зустріч виходить Олена Степанів, гарна й струнка у військовому однострою. Приходить ще кілька старшин сміються з нашої пригоди. Входимо в палату. Всі розпитують про заголоджений, темний, зимний, обстрілюваний Львів, що не зважаючи на все, так хоробро держиться і готовий на смерть. Пізнім вечором приїздять саньми з Золочева три відпоручники Польського Червоного Хреста. Поза північ здають звіт, що бачили в таборах полонених, а ми розказуємо, що бачили в їх таборах. Обіцюють нам, що поїдуть до Львова, Кракова й Варшави та вироблять у своїх властей дозвіл на звільнення із Вадович і Домбя сім тисячів ’’Heimkehrer-ів”, наших селян та селянок, що вертались із робіт із Прус, наших вояків, що спішили до дому з ріжних фронтів по розвалі Австрії та робітників, що їх задержали на польській границі й разом із дітьми вислали до таборів. Обіцяли також поборювати всілякі знущання й зловживання над нашими полоненими. Але за це ми мали б старатись у наших властей, щоб поправили санітарні відносини в наших таборах. Кілька тижнів пізніше дві з тих пань померли на тиф. Всі ті родини залишились і на дальше по таборах. Ще раз їздили ми в справі їх звільнення з д- ром П. до Варшави. Щойно в осені їх випустили. Січень 1919 р. Із Курович до Бібрки їдемо ми саньми. На команді позичили нам старшинські кожухи, теплу бараницю і валянки на ноги. їзда тривала майже цілий день. Не знаю, як можна видержати похід у валянках. Ніг уже зовсім не чую. Коло саней по обох сторонах їде двох старшин, що також мають діла в Станиславові. Мороз стає щораз сильніший. На широких полях візник вказує батогом сліди вовків. На ніч заїздимо до Бібрки. Зголошуємось до команданта стації О. Н. Він вже повідомлений про наш приїзд. їмо разом вечерю, пємо чай і йдемо до приготованої кватири в якійсь міщанській хаті. Стіни щойно побілені вапном, підлога свіжо вимита, певно на нашу честь, а на ліжках багато подушок у колірових пішвах. Але вже в 6 год. рано треба їхати в дальшу дорогу, до Станиславова. Вагони неопалені, вікна без шиб, забиті дошками, напів темні, ті самі, що ними звозили сотні трупів і хворих на тиф україн ців, німців, чехів, мадярів. Наша сепаратка змита карболем. Поїзд їде знову цілий день, але ввечір все таки доїздимо до столиці Української Західньої ЕДВАРД КОЗАК МІЙ ЛИСТОПАД Сухо шелестить мій сад, Лист на листі, труп на трупі — Гей, заводить новий лад Осінь у саду. Без їздця десь кінь побіг — Чути глухо в полі тупіт... Покривавлений без ніг Впав я на траву... Л ьвів 1938 р. Республіки — Станиславова. Тут електричне світло, рух, музика, життя. На станції жде нас сотник Р. і відвозить елегантним автом Державного Секретаріяту до гостинниці Одесса. На авті герб України. На кожному домі синьо-жовта табличка з числом дому й назвою вулиці. Слідуючий день зійшов на конференції у Державному Секретаріяті. Десять секретарів вислухало наших звітів, а відтак відбулись наради над допомогою загроженим. Рішено також вислати вагон білля й коців для полонених у Домбю. Доручено нам провірити санітарні відносини також у шпиталях, що в них лежали наші ранені й хворі та працювати над поправою шпитальництва в нашій державі. Санітарним шефом був тоді др. Бурачин- ський. Також дрові Курівцеві, що був закладником у Баранові та звільнений з нами приїхав, доручено надзір над шпиталями. Сьогодні приїхав до Станиславова Симон Петлюра, Головний Отаман зазбручанського війська. Ввечорі уладжено для нього приняття. Музика грає: Як славно було то козацькі сини... У військовому однострою входить Симон Петлюра. — Слава Отаманові! залунало. У Тернополі жахливий тиф. Секретар Голубов- ський просить нас, щоб ми також відвідали й терно пільські шпиталі. Вказує нам на небезпеку, люті морози, тиф і недостачу залізничих получень. Рішаємось їхати. Слідуючого дня маємо виїхати поїздом, зладженим для Симона Петлюри, що вертається до Жмеранки. В означеному часі приїздимо на стацію. Наше військо стоїть у шпалірі. Віддають Отаманові почесть. Вірять, що незабаром прийде знад Дніпра поміч. * * * Вісімнадцять років минуло. Колиб оцінювати вартість людей мірою жертв і гідно перенесених терпінь, ми здобули б одно із перших місць поміж народами землі. Передрук з ’’Нової Хати” ч. 4. 21-22, 1937 р. У склад делегації "Українського Червоного Хреста” крім авторки входили: Дарія Старосольська і Олена Косевич. Заховуємо правопис оригіналу.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
