Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44-45
46-47
48
РІЗДВО І НАРОДНА КУЛЬТУРА ІРИНА ДИБКО ’’Народна культура це найбільш характеристич на форма національної індивідуальности”. (Д-р Юліян Вассиян) І саме національна індивідуальність виплекує свої народні звичаї. А наймогутніші з усіх звичаїв це ті, що випливають із пієтизму народу і стають свято щами його традицій. Тому над українськими тради ціями не має сили ні час, ні найбільш невідрадні обставини політичного і суспільного життя, яке зумовляє режим окупанта, бо у зміст наших тради цій увійшли три елементи: релігійний, національний і родинний. А завдяки тому, що релігійний елемент пронизав своїм змістом національний і родинний — наші традиції є душею народу. Для українців традиція це не лише звичаї і обря ди, це вияв національної гідности, це вияв неподо- ланости народного духа окупантами і відпорність на від’ємні впливи чужих народів. Тож не важно по яких континентах Землі ми розкинуті, культура наших звичаїв і традицій з’єднує нас усіх в одну велику сім’ю. У виплекуванні наших традицій по-за межами рідного краю, ми скріплюємо зв’язок із народом на рідних землях України та продовжуємо і несемо у грядуче, для поколінь, нашу і лише нашу культуру. За словами нашого мислителя Юліяна Вассияна "народна культура належить до народу, як спів до пташини, як цвітіння до дерева і рослини”... Ми найсильніше відчуваємо сімейну близькість із рідним краєм у час свят. На Різдво, окрилені спо мином, злітаємо над стежинами туги, злітаємо туди, де вперше почули ’’Христос Родився”! У нас не одних, від споминів тих і ... сльозина затремтить на віях. Бож у той час Різдва Господнього в нас на думці оте, що Богдан ГІепкий питав: Чи й нині мерехтять зірки над хатою старою?... Гей, Краю мій, не знаєш ти, як тужу за Тобою! Туга, спогади, закріплюють любов до рідного і роблять незамінними, із нічим у світі, кутю і дванад цять символічних страв на Свят-вечір. Не вірю, що на Свят-вечір в українській родині могли б їх заступити найбільш вибагливі страви, хто зна яких конти нентів. І не вірю, що найбагатіший ’’Санта Клос” зуміє у дітвори, прикладно-свідомої української родини, заступити оте трепетне ожидання ангелів, що злітають аж із самого Неба до чемних дівчаток і хлоп’ят... О, ні! Напевно не заступить, бо сьогоднішня українська мама, свідома рідної культури звичаїв і традицій, була ж дівчатком там, де Різдво Христове обходили у найвибагливіший спосіб за її тради ціями, її культурою. І таким чином у житті, що нази ваємо ’’сьогодні” стрічаються ’’вчора” і ’’завтра”. Сьогодні — ми відтворюємо своїм дітям і внукам, тим, що не бачили України, ті ціннощі рідної куль тури, що і їм повинні б стати дорогим спомином у їхніх грядучих роках життя. Вони, ці ціннощі тради цій, понесуть у своє ’’завтра” і замережуватимуть любов’ю до рідного, всі будні по-за межами України. Не ’’Санта Клос”, а першої зірки на Небі, шукатимуть їх очі, так, як колись на руках мами чи батька, шукали їх оченята... Пам’ятатимуть (подбаймо, щоб пам’ятали), як сідали з батьком, мамою, бабунею, дідусем за стіл притрушений сіном, прикритий скатертиною, а на ньому кутя, калачі та традиційні страви. Вчуватимуться їм молитви перед Святою Вечерою найстарших в родині. Будуть бачити наші найменші (повинні бачити) порожні місця при святоч ному столі, це місця тих, що відійшли у потойбіччя, але пам’ять про них, тих наших дорогих, живе з нами, або місця порожні тих, що ворог покарав і: положив за ґрати за любов до Бога, до Краю, до народу, до рідного брата... (Масютко) У великий день Різдва, що його обходимо у країні свободи і добробуту — радіймо! Але не маємо права забути наш рідний нарід на землях України. Не забуваймо їх у молитвах, бо молитва — це меч Духа. Вкладаймо той меч у малесенькі долоньки, щоб він закріпивсь у майбутньому кулаку і щоб із мечем тим пішов всім нехристам на прю ... Молімося, бо: У Різдвяну ніч — ніч Божеських чудес — прийшов Син Божий на землю з Небес. І приніс від Отця превеликий дар: віру, надію, мир і любови жар. Щоб вогники Христової любови — жевріли ввесь час в думках, серці, крові, і, щоб пройшли в життя кожну клітину... Дав Отець Сина, щоб спас людину! Тож молім Отця, щоб на Різдво — Небес, у ніч святу — ніч Божеських чудес, зійшов Ангел у володимирську тюрму, і приніс надію і віру святу: що прийде воля, як колись давно-давно, що і в Україні буде ще Різдво!!! (І. Д.) У дусі віри, в краю свободи по-за межами України, зберігаймо культуру національної індиві дуальности, щоб у морі добробуту не потонули її цінні прикмети на дні забуття... У ріднім краю, в полоні червоного режиму, в сотий раз умирає вона... Христос Родився! Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44-45 
46-47 
48 
