Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Р. БОГАЧЕВСЬКА МІЙ килим Він не мав шляхетського ’’педігрі”. Не був ані з Косова, ані з Глинян. Походив з малого галицького містечка, навіть мого, бо я там народилася , звідти мої перші дитячі вражіння, пізніше, по кілька- надцятлітній перерві, десять років дорослого життя. Там і попрощалася я з мирними часами і рідною землею. Свого роду спільне походження в’язало нас ще більше. І дістався він мені у виїмково приємний спосіб. Одного літнього ранку несподівано вернувся мій чоловік з канцелярії. ’’Збирайся скоро, Бобо, (так він кликав мене у рідких хвилях ніжности) підеш зі мною, я маю щось полагодити”. ”Ти вже по розправах? — здивувалася я, знаючи, що цілі передполудня він був звичайно зайнятий в суді. ’’Маю годину вільну. Суддя ”Х” на важливім засіданні”. Заінтригована, йду не допитуючися. Знаю, що він (мій чоловік) любить несподіванки. Перебрели ми квартал щирого піску. Нова наша дільниця ще без хідників, минули величну будову нового суду з в’язницею (так добре знаною пізніше), перетяли оболоння, майбутній парк інж. Юлька Купчинського, і, на моє нове здивування, не пішли звичайною дорогою до середмістя, а скрутили на околицю жидівської дільниці. ’’Куди ти мене тягнеш” почала я протестувати. ”Не бійся, не продам тебе жидам” заспокоював мене чоловік. Ми опинилися перед невикінченим фабричним будинком. Зсередини було чути веселий стукіт ткацьких варстатів, а у вікні канцелярії майнула знайома колись постать. Таж то п. Микола Кожушко! Він з розмахом відчинив двері і з надмірною чемністю запросив нас зайти. "Цілую ручки, п. меценасова” — а я почервоніла, як півонія. На совісті обізвався старий гріх жарт. Пан Кожушко походив із сусіднього села, де мій тато був колись парохом. Весняний ранок. Ми з сестрою прийшли до їдальні на лекцію. Чекаємо на вуйка Влодка, не того з книжечки про Юрчика Кучерявого, ласкавого, лагідного, а нашого власного, грізного! З татової канцелярії чути жваву розмову. Чуємо там і вуйка голос. Хто там може бути? Ага! В кутку біля креденсу на кріслі білий капелюх панама і велика шкуряна течка, відкрита порожня! Таж то п. Кожушко! Недавно приїхав з Чех, скінчив там якісь курси, має великі ідеї. Так чули ми, як говорили старші. ”В течці носить всі пляни”. Ми знали всіх у селі. Бігаючи з сусідом товаришем Гриньком, не раз затримувалися коло старенької Кожушихи на розмову. Вона очікувала двох синів, які пішли ’’битися за Україну”. Один так і пропав, а Миколи довго не було. Тепер з’явився в незвичнім для села капелюсі, з великою течкою, з якою не розлучався. Таємнича течка лежить перед нами розкрита. Не знаю як то сталося. Чи весняна радість, чи поява Гринька у вікні з китицею перших весняних квітів, досить що ми вибігли на город і за хвилину напхали в порожню течку... свіжої зеленої кропиви. Реакція п. Миколи на пожалені руки коли ховав свої пляни була елегантна. Він поглянув на дві покірно схилені над книжками голівки і приємно усміхнувся. За то бештанції вуйка Влодка, починаючи від ’’дурних кіз”, краще не згадувати! І тепер я з подивом гляділа на зреалізовані таємничі пляни: велику робітню килимів. Пан директор опроваджував нас по великій залі, пояснював техніку роботи, усміхався до гарненьких робітниць, показував взірці і готові килими. ’’Завтра наше п’ятиліття, вибери собі який хочеш килим” шепнув мені чоловік. Хоч було багато готових килимів до вибору, я вже рішилася. На варстаті, ще нескінчений, але вже мій килим! На бежовосірім тлі стилізовані зеленорожеві квіти. Довкола широкі темнобрунатні рами на них синьо золоті розети-зорі. Він був такий інакший! Так добре підходив до нової ясної спальні. Він став нашим товаришем в час радости і смутку. Діти вчилися на його зорях рахувати, а я мріяла про зоряне майбутнє для них. Та хоч килим був такий гармонійно спокійний, не судилася йому спокійна доля. Спочатку були недалекі приємні мандрівки. Приїжджав до містечка наш театр. Приходив п. Волощук або п. Климов- ський з хлопцем: треба було прикрасити гетьман ську світлицю в історичній п’єсі — килим здіймали, і він пишався гордо на сцені польського ’’Сокола”. Уряджувала Захоронка Свято Шевченка, Свято Матері чи попис — Гася несла килим до Народнього Дому, і він дивився теж гордо, як мала доня диригу вала хором таких самих малих співаків; слухав, як син, замкнений завжди в собі, рецитував, вивчену в таємниці довгу поему Л. Українки ’’Колись нашу рідну землю...”, або на Листопадовім Святі зі Стефком Горечим виводив скеч ’’Два Інваліди”. В карнавалі брали його до залі "Бесіди”, де так добре було танцювати вальса або виводити лянсієра чи кадриля. То були гарні часи, але вони скоро скінчи лися. Загуділи літаки, задудніли бомби. Місто посіріло від шинель і танків зі Сходу. Килим з цілою родиною опинився на Холмщині. Там в малій тісній хатині не було йому почесного місця на стіні, але зате він служив вірно як постіль для численних збігців. Як Холмщаки отрясли з себе польську поволоку і відкрили, що вони ”тоже Українци”, знов при крашував їм патріотичні імпрези.Та і то скінчилося. Колеса перестали котитися для перемоги і мусіли завертати назад. Килим запакували з рештою конечних речей до великої скрині. Він лежав насподі досить вигідно. Вправді боліли склади і не було чим дихати. Кілька разів злодійська рука повитягала речі зверху, килим врятувався. Мандрівка була довга, Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
