Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
КРІЗЬ ПОРИВИ життя ГАННА СОВАЧЕВА СПОГАДИ — ВІЙНА І ВИЗВОЛЬНІ ЗМАГАННЯ П родовж ення В один із таких приїздів голова Місії одержала телеграму, що її урядничка в Рівному занедужала на шкарлятину. Місс Аллен, на щастя, виїхала до Англії, а другі боялися зарази. Мені ж хотілося віддячитися Місії за все, що вона зробила для українців. Прига давши їм, що я сестра милосердя, зголосилася сама до хворої. На ранок я вже була в Рівному. Вияви лося, що це не була шкарлятина, а кір, і в дуже легкій формі. За кілька день я привезла окремим вагоном мою видужанку до Варшави. Я знала вже майже весь склад Місії. Ще раз пе реконалася, що працювала там дійсно лиш голова Місії, місс Аллен та містер Ремс, а решта ’’набиралася враження”. Мене нестримно потягнуло додому. Але хтось сказав, що особовий поїзд до Тарнова вже відійшов. Це почув містер Ремс і зірвався обурений. — ’’Пані Совачева зробила велику прислугу для Місії, треба її відправити, коли вона цього бажає, поспішним, що відходить о 2-ій годині — звернувся він до підлеглого йому старшини. — Ви відпрова дите пані нашим автом на двірець, купите їй квиток першої кляси і посадите в вагон на нумероване місце”. І от Варшава мала в той день видовище: відкрите авто з англійським прапорцем мчалося по головній вулиці, маючи за пасажирів жінку в українській хустці замість капелюха, а поруч неї елегантного англійського старшину. При контролі квитків у вагоні кондуктор довго роздивлявся, підозріло оглядаючи мій костюм, але о 3-ій годині ночі я була вже вдома! Ця поїздка до Рівного міцно зв’язала мене з Місією і не раз вона довела мені свою приязнь. Восени 1921 року в Стокгольмі мав відбутися жіночий конгрес. Там не було представництва від українського жіноцтва, але ми постановили послати привітання й меморандум. Коли я дізналася, що голова Місії збирається бути на конгресі, я як голова Союзу Українок у Тарнові просила її обстоювати наші інтереси. Але несподівано вона відмовилася. На мій запит, чому вона не вважає можливим цього зробити, вона відповіла, що "за кордоном всі вважа ють Україну частиною Росії”. От тобі й на! Це було для мене жорстокою несподіванкою, що пізніше під твердилася різними фактами. Так скінчилася моя співпраця з Місією, але не моя приязнь із членами її. Бо мала я докази й іншого відношення до нас і наших домагань. Місс Аллен була членом Міжнародної Федерації Ліґи Миру і Свободи, що користувалася великими впливами в міжнародньому світі. Через неї вдалося мені знайти зв’язок із професором-англійцем, що належав до англійської делегації в Лізі Націй у Женеві. Через місс Аллен я передала йому весь матеріял про катування й смерть Ольги Басараб у в’язниці. Не знаю, як це там використано, але цей випадок наробив за кордоном великого розголосу. Ще один епізод із моєї співпраці з місіями пригадався мені. У 1921 році, перебуваючи в Тарно ві, я мала честь бути головою Союзу Українок, а водночас, як уже згадано, представницею англій ської допомогової організації. Від недоїдання та злиднів найбільше терпіли в нашій громаді діти. Шукаючи засобів чесного зарібку для матерів, вирішили ми звернутися до організації YMCA, представництво якої перебувало в Кракові, з проханням — відкрити в нас майстерню вишивок. З таким дорученням вирядили мене до нього. В YMCA ніхто мене не знав, прохати я взагалі не вміла, а тому з великим хвилюванням переступила я поріг невеликої кімнати, де містилася канцелярія YMKA. Ніяковіючи, пояснила я огрядному спокій ному панові мету мого приїзду. Хоч як привітно диви лись на мене його ясні очі, але крім здивування й байдужости, як мені тоді здавалося, я нічого не доглянула в них Ситий голодного не розуміє, — подумала я з гіркістю. — Хіба у вас, у Тарнові, є бідні люди? — почула я з боку запитання приявного при цьому добродія. — Тиждень тому кілька ваших улаштували в якійсь каварні забаву, на яку витрачено не одну сотку. Злість, образа і сором розв’язали мені язика. Ой і перепало ж тут і "нашим”, і добродієві, як я згодом довідалась, урядовцеві YMKA! Містер Арнольд, голова Місії, посміхаючись добряче, слідкував за виразом мого обличчя, не розуміючи ані слова по- французьки. Урядовець переклав йому нашу дискусію. — Русска? — почула я нарешті. — Ні, українка. Я ж не прошу допомоги, а можли- вости чесного зарібку за працю, яку пропонуємо, — відповіла я, прямуючи до дверей та жаліючи в душі даремне витрачених на поїздку грошей. — Чекайте, пані, — почула я голос урядовця. — Містер Арнольд просить вас зайти до нього за дві години. Він хоче подумати над тим, що він міг би зробити для ваших земляків. Я подякувала й вийшла з наміром більш не повертатися. Була 10-та година ранку, а мій поїзд відходив на Тарнів о годині 12-ій. Тиняючись по вулицях Кракова, я заспокоїлася. Згадка про тих, що вислали мене, привела до розуму: — Піду, хоч і певна, що відмовлять, але мушу почути рішучу відповідь, — рішила я. — Не можу не довести справи до кінця! О 12-ій точно постукала я в уже знайомі двері. Замість містера Арнольда й неприємного урядовця я застала там малу дівчинку чотирьох років і якусь Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
