Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ДЕ КРАЩЕ? У ВЕЛИКИХ ЧИ МАЛИХ ГРОМАДАХ? Після одного концерту, на який приїхали дві мої знайомі, Наталя та Оксана, ми ішли разом на ве черю. Ми обмінювалися різними вражіннями з концерту і спостереженнями, аж дійшли до своїх мі сцевих проблем. А вони зовсім інші в обох моїх при ятельок. Наталя живе у великому місті, а Оксана у досить маленькому, де й українська громада неве- личка.Обидві приятельки описували різниці в житті їхніх громад залежно від їх величини — Ви собі не уявляєте, як така мала громада може людину прямо поневолити всякими обов’язка ми. Усі дрібні справи стають там великими, й кожний діяльний громадянин мусить бути в них за- анґажований... — Оксано, але так можна хоч бачити ясно, хто і де працює або радше — чи працює взагалі у громаді. — Наталю! Це тільки спрощений висновок. Тому що у малій громаді мало людей, а повно різних това риств і організацій, ті самі люди всюди мусять тяг нути роботу. І в парафії, і в школі, і в Союзі Українок, і в культурній централі. Це забирає час настільки, що нема вже його на участь у професійних чи інших товариствах. — Ох, Оксано, але подумай, у тебе ніколи не буде роздвоєння чи маєш піти на таку імпрезу, чи на іншу, що в той самий час наша громада улаштовує. — Наталю, справа не у виборі імпрез. Справа в тім, що ти є приневоленим бути на кожній імпрезі (добрій чи слабій), бо інакше зразу є помітним кого нема, і тоді це інтерпретується немов незадоволен ня даною групою, чи організаторами і т.п. Не раз людина почувається немов у чагарнику, з якого не може вийти. Тебу хочуть стягнути до одного рівня, і не люблять, щоб хтось був інакшим від них. — Якщо ти не хочеш оцінити свого безкон фліктного становища,Оксано, то хоч оцінюй, як за тебе все це вирішують” — жартувала Наталя. — Подумайте, що в такій провінції мало хто навіть підозрівав, що у нас можуть бути якісь ще й професійні зобов'язання, товариства, або навіть, що можна бути активним в українських товариствах по за нашою провінцією, що навіть існують такі, і що вони до чогось комусь потрібні. Просто не лишається часу на якісь ’’позамісцеві” зацікавлення чи діяльність. — Та коли у вас мала громада, то можна якось поінформувати людей, що ти маєш ще й інші обов’язки, і що це також є для української громади. — Так здається, Наталю. Та спробуй не прийти на новорічну забаву парафії, то зараз кажуть ’’нас оминають, думають, що вони ліпші, погорджують нашими забавами не почуваються, що вони з нами одна родина”. Але скільки цих ’’родин” можна мати? І парафія має свої претенсії, і професійні товариства (українські і американські) — і як їх погодити? Подібні нарікання я також уже часто чула.Є багато осіб для яких парафіяльне життя є їхнім пов ним життям. Усе зосереджене довкола цього — від ліплення вареників, до печення тортів, до пікніків і місцевих фестивалів. Але не можна вимагати, щоб усі тільки так проводили свій час. У них нічого не міняється і того другим бажають і від других того очікують. — А ти, Наталю, можеш заховатись у великому місті, у великій громаді. Ти можеш собі вибирати тільки такі імпрези й організації, які тебе цікавлять, які тобі щось дають, допомагають рости. — Оксано, часами того вибору аж забагато. Часами хотілося б менше цих конфліктів у часі мати. Та й у великих містах тебе роздирають до різних ко мітетів. Хоч, правда, може, ми так зовсім не замикає мось у ґетто — є легше користати з довколишнього світу, культурних імпрез, які своїм рівнем можуть підносити наші. Але чи все це залишає мені більше часу? — Наталю, чи вважаєш, що ти могла б ліпше використати свої здібності та час, коли б пропустила деякі збори, імпрези чи акції? — Так, Любо. Чи для себе професійно, чи для добра української справи — як це у нас кажуть — дещо могла б пропустити, а за цей час чимось вар- тіснішим зайнятись, а таких розпочатих проектів у мене досить багато. — Але, Наталю, тобі є легше сказати "ні”, бо є більше людей, що можуть дану роботу виконати. Ти можеш легше поклясифікувати що найважливіше для тебе, і що варте твоїх зусиль і часу. — Це правда, Оксано. Ми часами того не доцінюємо, що так багато залежить від нас самих. Наші спільні знайомі "X” живуть зовсім ізольовані ”на селі”, є вільні від усяких зборів і біганин, а за цей час могли видати понад десяток важливих для українців наукових праць та книжок. Але я не могла б жити без великого культурного центру... З нашої розмови виходило, що мої приятельки оцінювали велике місто як краще місце для особистого росту та використання своїх здібностей для добра якоїсь справи. Проте залишилось вражін- ня, що таки найкраще виразно вибрати свої пріоритети. Себто треба проаналізувати, які в мене здібності, що можу з ними вчинити (для загального добра — не тільки свого) — і тоді присвячувати час головно тій ділянці. А яка ваша думка про малі та великі осередки? Любов Калиновим Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top