Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
РЕФЛЕКСІЇ З ПОЇЗДКИ ПО ЄГИПТІ Л-КА ПРАЧКИ їдемо автобусом берегом Ніла. Сумерк, ще ще хвилина і божок ночі проковтне полум’яне сонце. Маґда, молода єгиптянська красуня через гучно мовець звертає нашу увагу на особливості життя її земляків. ’’Приготуйте апарати, ось чудовий образ, наші жінки перуть білизну в ріці.” Тридцять три пари очей звернулися ліворуч, обличчя узброїлися у фотоапарати. Цик, цик...джж..., а мої думки підковою завернулися і попливли у минуле. ^ Зима. Так хотілося б піти до Василихи і поба витися з Маґдунею і Юльцею. Та не пускають. Може б так втекти? Це найлегше, що буде то буде. У Василихи всі метушаться, ніхто на мене й уваги не звертає. Приготовляють прання білизни. По середині сіней між обидвома "хатами” стоїть на трьох ніжках дерев’яний зольник, щось наче діжа на тісто, але не такий великий і вдвоє вищий, ще й з діркою на боці біля дна, затканою ціпком. Дівчата подають льняну білизну, а Василиха уважно оглядає кожний кусок і складає до зольника. Завершила ганчіркою наповне ною попелом з чорними кусками вугілля. — Хіба ж пратимуть білизну на сухо, подумала я. — Та ні, Владзьо вніс великий залізний баняк з окропом, влив його до зольника і скоро накрив дерев’яною накрив кою. В ньому, цьому зольнику, зашипіло, забуль кало, заколотилось, аж страшно. ’’Ну, то най си зопит," сказала Василиха. "А ти Владзью йди, прорубай полонку, але більшеньку, не лінуйсі, бо надворі студено — і аби борше, всі підемо на ріку прати. А, то ти с прийшла. А масло с принесла?” — "Ні, але я принесу, напевно принесу”, сказала я. — "То уважай си абисмо мали в неділю чим го лову помастити, бо всі йдемо до церкови, нашому Владзеві перші заповіти будут си голосити." — "А ви будете прати без мила"? — питаю. — "А ти де сі така взєла, не знаєш, що зимов кури сі не несут, що понесу до корпоративи?". Краще мені було не питати, а то ще й мило прий- деться винести з хати. В зольнику ще раз забулько тіло і дивно втихло. — "Ану ґівки, беріт на сани шмате і везіт на ріку, а не лишіт праники”. Владзьо ухитрився, пересунув каменюки на бистру воду, де ніколи не замерзає. Василиха розплішила зольник, випустила гарячу, ясно брунат ну воду, роздала по сорочці своїм донькам і мене не забула. Луп, луп загомоніли праники спершу скоро і жваво — а дальше чим раз поволіше. Руки з холоду закостеніли, здається, повідпадають; щоб тільки скоріше виполоскати. Бистра гірська вода сильніша за дитячі руки, вирвала льняну сорочку і понесла. Біжу понад беріг, а вона, ця сорочка, як жива, розстеляє рукави, колишеться то вгору то вділ, вихиляється на всі боки, а я біжу, біжу і молюся, щоб тільки її зловити. Буде ж мені, ой буде! Втекла з хати, без дорволу пішла на ріку прати, ще й чужу сорочку запроторила. В благанні піднесла я в гору руки і сорочка.... зупинилася. Зупинилася на камені, а рукави по обох боках каменюки випростувались на хвиля)):, як в благанні: "Пусти в Чорне море, пусти." На лівому узбережжі Ніла єгипетські жінки в теплий погідний вечір при заході сонця прали білизну. ЕСНА Подорожуємо корабликом по ріці Ніл. Причалили до берегів містечка Есна. По вечері провідник пропонує прохід по містечку. Збирається нас мала групка. Йдемо головною вулицею, видно тільки мужчин. Сидять біля будиночків, грають в шахи, доміно, курять водяні люльки, важать бавовну, торгують... Життя пульсує, хоч година пізня. Дві американки, що долучилися до нашої групи шука ють, де б купити ’’Band Aid”. Знайшли аптеку, але ніяк не можуть договоритися. Хочу якось допо могти, може мене зрозуміють? Непевним голосом кажу "плястер”? ”0, плястер, є, є”! З вулиці почула я голос ’’дивіться, дивіться, пральня, він прасує ногою”. Я вибігла на вулицю прижмурила, щоб краще бачити, очі і думка шибнула в минуле. * Сьогодні неділя, і я мушу занести до Василихи обіцяне кокосове масло. Вчора купила я його в кооперативі на книжечку. На першого, як батько платитиме рахунок почнуться допити: ’’Кокосове масло? А нащо воно тобі здалося, хіба ж не було в хаті масла” і т.д. До першого ще далеко. Під стріхою на жердці у Василихи білизна вже не висить. Хіба ж можна назвати, що воно висіло? Ще добре його не розложили, як від морозу зовсім зіштивніло і так залишилося декілька днів гойдаю чись на дручку прикріпленому двома ланцюгами до кроков, поки не висохло і зм’якло. Сьогодні в хаті чисто і святочно. Ясно попелястою, майже білою глинкою вимастили челюсті, підлога помита, на постелі нові верети, а подушок з вишитими краями аж під стелю. — "Слава Йсу” поздоровила я. "Слава на віки, ой тос файна ґівка, щос прине сла масло, а ти Вольдзю позагладжуй сорочки", звернулась Василиха до найстаршої доньки, "али поквапсі лиш ковнір, пазухи, вуставки, рукави і дуди". Ольдзя підійшла до полиці, де пишалися глиня ні розмальовані полив’яні миски і взяла дерев’яну ложку. Таки ложку, але назовні ложка ця була така
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
