Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Т іл ь к и м іж н а м и і т е л е ф о н о м ПРО ЖОРСТОКІСТЬ ПОХОРОННИХ ПРОМОВЦІВ У сусідньому містечку помер батько однієї ді яльної пані. Рідня вважала, що краще перевести ти хий похорон без стереотипних, утертих промов. Та це зрушило деякі особисті амбіції та смаки. Мені про це розповіла моя приятелька Марійка. — Уяви собі, Любо, пан В. є обурений, що він не буде мати змоги говорити промови, мовляв, так не робиться, що треба в цій нашій ’’дірі” навчити людей як і що мають робити. Але ж кілька років тому на по хороні батька іншої нашої знайомої сам пан В. мав прощальну промову, якої головну думку можна підсумувати так: ”... вас болить відхід вашого батька, але він не був дуже діяльним у громаді. Та уявіть собі мій біль, коли 35 років тому помер мій батько, який так багато зробив для громади, був таким заслуженим .... ”. Очевидно, що пана В. ніхто більше не хоче чути на похоронах. Це справді вже скрайньо ’’дика” промова, а що не місце вичисляти заслуги інших, головно власної рідні, то тим більше. — Любо, а недавній похорон нашого знайомого пана 3., який залишив осиротілих кількоро малих ді тей. Чому кожний промовець мусів підкреслювати цей факт? Так, якби бабуся померлого, батьки й діти цього не знали? Та для них і так цей великий удар ледве дозволив їм сяко-тако себе взяти в руки під час похорону — а тут їм тільки підривають останні зусилля контролі над собою! Замість заспокоїти ді тей і батьків, дати їм якусь іншу точку думання — більш філософічну та християнську, промови рвали їм нерви й серця! — І це, Марійко, має бути розрада для рідні! — Нераз чуємо в церкві про "публічне пращан- ня” в стилю: бо покійний не може своїми устами цього сказати, то говориться в його імені, що він хо че подякувати своїй дружині Анні, що була для ньо го добра, що він прощається із своїми любими діть ми Івасиком, Лесею та Миколою... і т.д. Навіщо ця жорстокість? — Так, Марійко, це вже переходить межі терпе- ливости, коли добре з кимсь поговорити про свою родинну втрату, виплакатись і т.п. А крім цього такий стиль збуджує в людині такі почування, які вона не любить публічно показувати. — Так рідко промовці вичувають границю між потрібним і зайвим, між співчуттям і жорстокістю! Саме такими жорстокими й нерозважними промовами бідна рідня померших, яка потрібує емо ційної та іншої помочі та піддержки, дістає по голові і по нервах! У таких болючих ситуаціях, під час похоронів, треба делікатности й такту також у промовах. Любов Калинович ”ОЙ ПРЯДУ, ПРЯДУ”... На Поділлі по долинах сіяли льон і коноплі. Ці рослини давали гарні волокна — прядиво. Про коноплі була згадка в ’’Нашому Ж итті”, за лютий 1982 р. п. н. ’’Верета”. (Інж. О. К. Іліяшенко). Льон виростав близько пів метра висоти, тонкі стебла, на верху синій цвіт, насіння в круглих головках. З насіння виробляли олій. Льон дозрівав при кінці липня. Його виривали, в’язали в горстки, сушили, обмолочували насіння, в’язали в в’язки і мочили у воді 10 до 12 днів. Виполікували, сушили, терли на терлиці, витріпували з терміття, прядиво скручували в ручайки, сушили і чесали на дротяних щітках — грубшій, тоншій і ще тоншій. Ручайку прядива кидали на щітки, так вичісували прядиво, складали 12 ручайок і в’язали повісмо. Висмикували зі щіток, то була миканка, а з решти вибирали клоччя на валовину. Прядиво на нитки і гарні полотна почісували ще щіткою з щетини. Нитки до шиття і стебнування пряли дуже тоненько, звивали в клубки, сукали в двоє, мотали на решето, в’язали пасма, вибілювали й уживали до шиття. 1. З повісма надягали кужіль. В руці тримали прядиво, другою рукою смикали і складали, тоді завивали на кужіл ку і підв’язували, щоб прядиво трималося. На пряслицю закладали кужіль, брали веретено і пряли нитки, звиваючи на веретено. Повне пряжі називали починок. Нитки з починка мотали на мотовило. Воно було півтора метра високе. Мотали 24 нитки на пасмо і 12 пасем на моток. Ткач брав моток на в’язки і звивав нитки на цівки і колеска. З колес була основа до полотна, а з цівок клав у човник і переробляв. Я стільки запам’ятала з ткацької техніки. Це була мова про першорядне прядиво. 2. Миканка: пряли грубші нитки, що були на всяку покожущину, уживали їх на обруси, простирала, кафтани, штани тощо. Ще виробляли пошивки на подушки. Це робили відворотком. 3. Клоччя: пряли валовину на мішки, сакельні, валов’янки. Так робила добра господиня. Всі вироби з прядива золили в гречанім попелі, білили на сонці на траві. Коноплі обробляли в той сам спосіб, але прядиво було сильніше. З конопляного насіння робили олій. Марія Дозорська НАШЕ ЖИТТЯ, ЧЕРВЕНЬ 1982 13
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
