Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44-45
46-47
48
ЧАС І ЙОГО ВИМІР Час і його вимір — хвилини, години, тижні, роки — це поняття точні, об’єктивні. Алеж для нас він минає по- різному. У людській свідомості має він різний вимір. Важко окреслити і вияснити чому інколи якийсь період часу тягнеться довго-предовго, а пам’ять заховує його як одну мить. Це тоді коли, навіть у щасті, нема важливих подій, дні, щасливі чи прикрі, завжди однакові. Інший проміжок часу летить шалено й даремні наші намагання його сповільнити. У пам’яті він може залишитися як час багатий переживаннями. Молоді не усвідомлюють собі, яким цінним є час і як його треба шанувати. А чи тільки молоді? Чи всі ми вміємо його цінити? І що ж воно значить ’’цінити час”? Ціна і вартість його це зміст, яким його заповняємо. Марнувати час, або, як дехто каже, ’’забивати час” це рівне тому, що забивати саме життя; бож час — це саме життя. Виповнювати час змістом це не значить проявляти зовнішню активність. Сам рух, фізична активність, візьмім для порівняння їзду автом із шаленою швидкістю 100 миль на годину — не означає, що ця година виповнена змістом, не змарно вана. Внутрішні переживання, активність думки, почування, вражіння із зовнішнього світу; взаємини з людьми, змагання і труд для близьких, для спільноти, відчуття краси природи, музики, мистецтва, а теж намагання піднести рівень свого знання і своїх душевних якостей — це все той зміст, який надає вартість і ціну проминаючому часові. Коли читаємо про ув’язнених, як особливо тепер про Юрка Шухевича, який більшість свого життя від ранньої молодости провів у тюрмах чи лагерях, огортає нас жах, безмежний жаль і співчуття, але й думка: невже це можливе? Невже ж це можливе? Невже ж це XX століття, яке людство ніби то проти ставляє жорстокому середньовіччю? І думаючи про Юрка, про Івана Світличного, які обидва тепер фізично скалічені, і про всіх інших, яких ці два наче представники, ми мусимо думати про те, як їм допомогти. Але при тому стверджуємо, якими ж душевними велетнями є ті, які у гірких умовинах' неволі, серед фізичних терпінь і недостатків вміють творити, працювати над собою, писати, вишивати, відмовляючись від решток вигод. Читаємо поезії, прозу, заяви, оглядаємо твори. їх життя невільників виповнене глибоким, якже часто трагічним змістом. А ми? Яким змістом виповнюємо час ми, що ми зробили із своїм життям, чим наповнюємо його в умовинах свободи й добробуту? Яким же пустим може видатися життя людей на свободі, які добровільно піддають себе в неволю матеріяльним успіхам, бажанням якнайбільше посідати. Мати все краще й всього більше, ніж інші: кращу хату, устаткування, авта. Відвідувати країни не для збагачення знання, чи душевного росту, навіть не для того, щоб оглянути й подивляти красу, а на те, МАРТА КАЛИТОВСЬКА ЧАС Наша мудрість росте довгими днями і провадить розмову з Творцем, їх записує ніч срібним писальцем слухають зорі і час умноголовий тихо закривши двері йде задуманий ранком. Наше серце — мов непокірна бранка не слухає його — співає. Час вторує день і ніч день і ніч день-ніч. Часом втомиться стукати про вічне і тоді пестить в саду жовті квіти що в них лиця закохані в сонце. Або квіти — з них капле густий червень на кокетні голови білих левконій. Збентежений запах втікає у сад не знаючи що й там час блукає МОЛОДІСТЬ У присмерку лиця людей ніби дні: в сандалях запорошених із запахом золотої пороші. З м’ятою за поясом сонною з бровами лискучих очей і таємним усміхом сонника. Не будіть людей у присмерку! Бо над ними медові дороги в’ються яблуками в кошиках. Дні в сандалях запорошених гублять запах молодости з кошиків. Із збірки "Рими і не-рими" Видання "На горі" Мюнхен — Париж 1959 щоб могти відмітити у списку осягів, що були і тут і там, жили в розкішних готелях, їли знамениті потрави, пили найдорожчі напої. Який же пустий це час, отже й порожнє життя. Порівняймо наш час і його зміст з тим часом, який виписують запопадливі судді у вироках і засудах наших земляків, порівняймо, яким змістом виповнюють вони дні, роки й десятки років у тому "домі неволі” У. л.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44-45 
46-47 
48 
