Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44-45
46-47
48
НАШІ ҐРАДУАНТКИ ХРИСТИНА А. СТАСЮК Народилася в Боффало, де закінчила початкову та середню школи. Закін чила також школу українознавства і здала матуру. Пластунка від най молодших літ. Два роки була головою студ ентського Товариства при боффалівському університеті. Три роки вчила в школі українознавства. Студії: БА Biology — State University of New York at Buffalo — 1979 MS Natural Science/Biology — SUNY at Buffalo, Roswell Park Division — 1981. Усі чоти ри роки була на Deans List, ґрадувала cum laude Awards: Buffalo Foundation Grant Leadership Award from International Institute Member of the National Honor Society Тепер кінчає перший рік медицини на NYCOM, Old Westbury, N. Y., де є президентом кляси. Подала Я. Стасюк буде запізно. Щождо українських молодят, — то найкращий спосіб — вони мають вимогти від своїх наречених, щоб вони ще перед вінчанням вивчили бодай трохи українську мову. Знання обидвох мов у кожного з подругів, дозво лить їм не тільки згармонізувати їхнє життя, але й уникнути неминучих огірчень, заздростей та всіля ких ускладнень. І навпаки, знаючи бодай трохи нашу мову, такий чужинець краще почуватиметься в українському товаристві й розуміючи наші жарти, ніколи не образиться. Крім того, слухаючи наших пісень і подивляючи наші танці, може таки щиро ними захопитися, про що ми нераз мали змогу переконатися. Коли ж урешті вперті чужинці не могли б, чи не хотіли б цього зрозуміти, то нашим батькам зали шається ще й скрайній аргумент: адже краще, щоб такий син, чи донька співали українські пісні, читали українські книжки, як мали б попасти поміж нарко манів, п’яниць, чи злодіїв. Але такі впертюхи — вийнятки, бо чим люди культурніші, тим краще розуміють, що чужа мова це ніяка біда, а навпаки добрий засіб для підвищення особистої культури чи навіть заробітку. Це один бік медалі. Другий відноситься до нас, українців. Коли хочемо, щоб чужинці нас шанували, то мусимо їм представитися з найкращого боку, при чому не сміємо нехтувати законами т. зв. доброї поведінки, або бонтону. Тому слід повчити наших дітей, щоб вони, наприклад, не запалювали цигарки, не запитавши про дозвіл господині дому, щоб вони не надуживали алькоголю, щоб вони вміли уступити місце старшим, чи жінкам, щоб підскочити, мов на спружині, з місця, коли до них наблизиться, чи заго ворить хтось старший. Це зокрема відноситься до хлопців, коли перед ними стане жінка, чи дівчина, а він і далі сидить, розлягтися у вигідному фотелі та ще й з ногами на столі. Щождо українських батьків, то не зважаючи на їхнє, може й нижче суспільне становище, вони мають вести себе гідно, без приниження, але й без зайвих сердечностей, радше стримано. З дарунками теж не треба спішитися, радше чекати до Різдва і тоді замість купувати якесь фабричне барахло, краще подарувати вишивку чи кераміку, а молодим україн ську платівку чи книжку. Такими дарунками ніколи не посоромимося навіть в домах найбільших снобів. Знаємо випадки, коли українські батьки через свій товариський такт, втішаються великим признан ням у своїх чужинних зятів чи невісток. Тоді вони й не противитимуться українському вихованню внуків. Цим якраз мають зайнятися дідо й баба, а дальшу роботу виконають українська Церква, школа й моло дечі організації, куди вони внуків заведуть так, як колись своїх дітей. Досягнувши цього, вони зможуть радіти, що хоч і трапилося в родині ’’мішане по дружжя”, то від того ще не пропали ні діти, ні внуки. Заспокоївшися цим, не треба випускати з уваги й тих користей, які може принести таке споріднення з чужинцями для української справи. І його треба використати. Адже наш зять, чи невістка легко змо жуть вияснити своїм товаришам праці різницю між Україною й Москвою, — коли ми їх цього навчимо. Кожне таке вияснення у якомусь колі людей, кожна українська вістка в чужій пресі, кожний український твір перекладений на чужу мову, кожна резолюція у нашу користь, — це для нас доказ, що ми не тільки не загубили своїх дітей у чужому морі, але навпаки — придбали одного, чи більше прихильників України. Коли ж ці приятелі понесуть нашу правду ще й у їхнє ширше середовище, і цим способом творитимуть у країні нашого поселення прихильну опінію для України, — то це й буде нам нагорода за всі побою вання, страхи і турботи з приводу ’’мішаного подружжя” наших дітей. На закінчення дозволю собі зацитувати привіт поета Ігоря Качуровського на весіллі одного паризь кого "мішаного подружжя”; "Бачимо, що й досі не зів’яла Та стара т радиція держ авна, Коли Київ і П а р и ж єднала — Королева Анна-Ярославна!"
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44-45 
46-47 
48 
