Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44-45
46-47
48
можна було, бо мені компікувалося з поворотним квитком на літак. Під час снідання я виголосила своє вирішення. Всі, крім Йоза, погоджувалися зі мною. Вже того вечора я хотіла від’їхати. Ранком я ще пішла зі Стефкою на ярмарок. До того часу я з нею близь ко потоваришувала. Мені цікаво було обсервувати, як її цікавить світ, але заразом як та цікавість входить в конфлікт із її поняттям про ролю жінки і мами, яка повинна обмежитися до хатніх та родинних справ. Підозріваю, що з моїм від’їздом цей конфлікт у неї розв’язався. Мала площа, на якій відбувався ярмарок, була обставлена з одного боку кіньми з возами, худобою, та дробом у клітках. По другій стороні була автобу- сова станція. Поміж ними переливалися люди з това ром і вливалися у вулиці. Всюди був стиск, гамір, багато було там людей із довколишніх сіл. Стефка наповнила кошик сіжою городиною, купила дещо з вбрання для себе та для дітей, і скористала з нагоди, щоб побалакати. Вона не часто виходила поміж люди, бо була прив’язана до хати роботою і малими дітьми. По дорозі додому ми стрінули Йоза, який радо погодився піти зі мною на поліційну станицю від’явитися. Цього вимагається при приїзді та від’їзді кожного чужинця, який залишається в одному місці довший час. Йозо ніяк не годився з моїм рішенням їхати. Він заявив, що мені, чужинці, ніхто не продасть квитка, то знову, що я не дам собі ради не знаючи мови. Так сперечаючись ми йшли на поліційну станицю. — А тим більше, тобі квитка не треба — ствер див Йозо, — Подивися хто йде! Напроти нас ішов високий молодець у військо вому мундурі. В руці ніс маленьку валізку і пильно розглядався на всі боки. — Це Василь, — поінформував Йозо, махаючи руками щоб звернути на нас увагу. Побачивши нас, Василь біг з розпростертими руками. — Ксенечко! Я задеревіла на місці. Ще добре на нього не гля нула, коли він вже був переді мною, і ’обнявши, крутив мною в повітрі. Ввесь народ на ярмарку, що чув вигуки і бачив що діється, гукав нам і плескав у долоні. Ставши врешті на власні ноги я глянула з-під ока на Василя. Високий, я йому ледви до грудей достаю. Темнявий, із майже скісними татарськими очима. Волосся коротенько обстрижене виставало зпід кашкета. В мундирі виглядав дуже пристійно. Вдвійку ми повернулися до дому Василя, щоб він привітався з батьками. Йозо тримався кілька кроків позаду, а Василь ішов біля мене мовчки. Я також не хотіла починати розмови, бо не знала його тону і настрою. Але мій Василь мовчав. На порозі нас зустріла мама Василя. Він впав перед нею на коліна. Я стояла поруч і не могла рушитися з місця. Поклав ши руки синові на голову, мама помолилася, підвела його і поцілувала. Батько подав йому руку і мовчки потиснув. Витягнув пляшку домашньої горілки і налив всім по чарці. — За вашу зустріч — і ми всі стукнулись чарками. ПОДЯКА Складаємо сердечну подяку родині, приятелям, знайомим і стороннім особам, які під час недуги, а відтак після смерти нашої дорогої синової Оленки, жертвували молитви, Служби Божі, склали пожертви на громадські цілі або жертви крови для шпиталю. Наше щире спасибі за численні слова співчуття і моральну піддержку у нашому горю. Замість індивідуальних подяк, складаємо 125.00 дол. на фонд СУА ім. Олени Лотоцької і 100.00 дол. на адміністра цію СУА. Теодозія і Зиновій Савицькі Так і всі, до яких ми загощували, вітали нас з чарками в руках і запивали наше здоров’я. Ясно стало, що ці люди брали за самозрозуміле, що я приїхала поби- ратись. Під тим оглядом я зробила Василеві велику кривду. А наша зустріч, не то що не довела до весілля, а навіть не підсилила нашої приязні. Я чимраз ясніше бачила що ні він мене, ні я його зовсім не знали. Хоч я тут грала ролю задоволонего гостя, довго цього не можна було робити. Я старалася говорити з Василем як з другом, але він такий мовчазний, що часом і говорити було неприємно. Часом не знати було чи мене взагалі чує. На мої питання махне головою так або ні, або відповість чемно, але коротко. А тут ціле село гуділо про мій приїзд і напевно довго йому не дозволять забути, що я не вернулась. А як це можна було передбачити? До кінця тижня я була дуже рада, що був час їхати додому. Ця рутина гостювання, танців, горілки дуже мене змучила, і я вже прагнула спокою і звичних обставин. Василеві також вже кінчалася відпустка. На прощання Славко нам зорганізував прийняття, співи і танці. Ми прийшли туди на корот кий час, але довго не залишались. Удвох ходили пустими вулицями, і Василь вперше говорив мені про свої мрії, задуми і почування. Казав, що пізнав і полюбив мене листами. Казав, що я мушу лишитися з ним, бо він має поле, а я навіть того не маю. З чого ж тоді будемо жити в Америці? Побачивши, що він справді хоче щиро говорити, я пробувала йому пояснити моє становище. Я приїхала до Югославії без ніяких намірів лишатися, чи брати Василя зі собою. Його пляни були зовсім нереальні. Він цього не хотів слухати. Думав, що я приїхала до нього, щоб домовитися як і коли вінчатися. Твердив, що незважаючи на мої слова буде надіятися, що його Ксенечка повернеться. Виглядало що ми говорили на двох площинах без можливости зустрітися. Наше виховання і оточення не приготували нас одне для другого. Ми попрощалися в Беоґраді. Сусід, який виїхав був по мене до Нового Саду, завіз Василя до автобусу, а мене на летовище. Ми обіцяли один одному, що будемр далі листуватися. Після кількох місяців і листів, Василь здав собі справу з того, що нареченими ми ніколи не будемо. Написав це мені в листі з виясненням, що нам не можливо лишатися друзями. Він волів пам’ятати свою дівчину такою, яку вимріяв з моїх листів із-за океану.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44-45 
46-47 
48 
