Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44-45
46-47
48
ЯК ПОВ’ЯЗАТИ ДВІ ГРУПИ? — Любо, ти вже раз писала про велику різницю між українськими громадами по малих осередках, та тих що по великих містах. Це головно вдаряє наших дітей. — Ренато — чи тільки дітей? Наші дорослі громадяни мусять перейти подібну фазу вибору й рішення — відповідаю своїй добре знайомій, коли вона до мене потелефонувала в суботу. — Бачиш, Любо, мене досить вдарило це, що я почула від моїх сестрінків. Вдома у них постала про блема, коли 14-річна дочка, Оля, мала їхати на літній табір однієї з наших популярних молодечих орга нізацій. Оля протестувала, що висилати її з такою групою несправедливо, коли завжди їй говориться, щоб не приставала з тими, що піячать, вживають наркотики чи й ведуть себе неморально. — Виходить, що Оля добре засвоїла те, чого її вчили, Ренато. Її батьки повинні б бути задо воленими з її вимог до товариства. — Ох, так Любо. Та це більше як проблема. Виявилось, що коли Оля була минулого року на таборі, то дещо старша дівчинка мала вночі гостя. Погрозами змусили Олю мовчати про цю пригоду перед командою табору. Навіть батькам Оля сказала про це аж після табору, бо боялася пімсти. — Між дітьми бувають такі типи, які різними способами примушують молодших, слабших, чи більш соромливих до мовчанки. Чи й ми не бачили такого, Ренато? — Так, Любо. Ще на одному таборі Оля бачила, як до шатра повернулася 17-літня дівчина хвора. Її мусіли вести до лікаря. Казали, що 40-літній виховник напоїв її чимось. Отже — чи це дивно, що Оля тепер боїться наших таборів? — Але ж Ренато, та ж не на всіх таборах таке коїться! Це якийсь ”пех", що ці речі підряд попадають Олі на очі! — Крім того, Любо, якось не дуже проводи наших молодечих організацій переймаються цими проблемами. Похитають головами, признають рацію, що такі погані пригоди, на жаль, трапляються — і це все. А деяких молодих це відкидає від нашої громади взагалі, бо нема протидії цим випадкам. — Це правда, Ренато. Недавно сини нашої сусідки (16-19 річні) нарікали на це, що українці завжди мусять гостити колядників алькоголем. Чому без нього нема гостини? їхні американські знайомі, хоч залюбки частуються "дрінками”, ніколи не про понували б алькоголю молодим. — Отож, Любо, як це так, що тепер наша громада перебрала всі гірші звички американського світу — а кращі іґнорує?! — Над цим я вже також призадумувалась. Це широка тема. Мені видається, справа в тому, що ми купуємо собі доми й поселюємося здебільшого в такій околиці, яка відповідає нашому смакові, нашій скалі вартостей і там посилаємо дітей до школи. В школі діти мають широку можливість вибрати з великого числа маленьку групу молоді з подібними зацікавленнями. У наших громадах є нас менше. Зустрічаються люди з різних околиць, професій з різними культурними смаками й зацікавленнями — це немов перекрій цілого спектру суспільности. Для кожного є менша можливість вибору подібних собі. — Це так, а при тому хто надає тон? Котра група? Чи більш агресивна чи більш освічена, чи просто, ті хто живе ближче? — Так, часто аґресивні бувають ті, які не мають ширших зацікавлень. Вони часто віддають більше свого часу і праці громаді і тим надають тон, хоч самі не мають ширших зацікавлень. Тим самим толерується найнижчий культурний рівень. — Може соціологи могли б точно пояснити цей процес. Але тим часом наша молодь не може собі дати ради з вибором товариства серед своєї громади. Щоб не тратити молоді ми повинні втримувати наші громади на високому рівні, щоб притягати молодих, а не відстрашувати. Любов Калинович Докінчення: ПАСТУША КУЛЬТУРА Книжка має багатий ілюстраційний матеріял. Його в більшості зібрав автор поза Гуцульщиною. Виявляється, що багато виробів народного мистец тва Гуцульщини знаходиться в музеях в Европі. До кожного з них є докладний опис і подано, в якому музеї його можна знайти. Одне тільки можна заперечити — заник полонинського господарства. Автор передбачив його, бо ще перед 2 світовою війною уже змалів хов худоби, а нові окупанти України не дбали про нього. Тепер маємо відомості, що ’’полонинський хід" увійшов у нові радянські свята, а вівчарі там шановані спеціялісти, звільнені від колгоспної роботи. Зрештою в гуцульських селах немає колгоспів, бо немає піль. Гуцули віддають державі свою належність у худобі і молочних виробах. А для цього власне існують полонини, що стали державними. Такою є нова монографія про Гуцульщину. До бре, що вона появилася та ще й у чужій мові. Тепер треба б подбати про її переклад на інші мови, а пе редусім на українську. _ _ Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44-45 
46-47 
48 
