Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44-45
46-47
48
ПРО ПАСТУШУ КУЛЬТУРУ ГУЦУЛЬЩИНИ Про Гуцупьщину багато писали етнографи й мовники. Та такої монографії, як її недавно видав д-р Іван Сеньків німецькою мовою вже давно не було. Вона появилася під повищою назвою заходами Інституту Гердера у Марбурґу. І можна сказати, що від праці Володимира Шухевича про Гуцупьщину такого повного огляду про неї ще не було. Автор присвятив велику увагу історичним умовинам. Зрозуміло, що він пише про відродження українського народу, подаючи перегуки з західньої і східньої України з окремим підкресленням ролі Івана Франка у відношенні до Гуцульщини. Книжка при значена для чужинецького читача й мусить подати історичне тло свого племени. Але дуже цікаво змальовані також суспільні й економічні умовини Галичини й Буковини від XV ст. Тут уже буде багато нового для наших читачів. Автор кидає світло на всіх мешканців Карпат — лемків, бойків і гуцулів. Виявляється, що історія їх поселення починається в XIV-XV ст. З того нас найбільше цікавить Гуцульщина. Першими поселеннями були містечка, в яких були копальні соли, — Делятин, Коломия, Косів, Кути. Околиці їх були мало заселені, але вже в той час посилали мешканці улітку свою худобу на пашу в гори. Є згадані села Ланчин, Печеніжин, Ключів, Шепарівці й Березів. Ці села присувалися ближче до гір тим більше, що там їх не могли досягнути напади татар. Згодом тимчасові літні поселення закріплю вались на постійне. Щораз дальше в гори посувались вони і відколювались від своїх первісних осередків. Наприклад села Татарів і Ворохта колись належали до села Микуличина, а потім відокремилися. Під час того просування в гори проявилась також вдача мешканців. Гуцули любили свою худобу і роботу коло неї. На відміну від своїх сусідів бойків вони не шукали обрібки землі. Автор подає коломийку, що добре ілюструє цю їх рису: Чорногора хліб не родит ь, не родит ь пшеницю, викохує вівчариків, сирок і ж ент ицю . Чорногора хпіб не родить, нічим ї орати, викохує вівчариків, як рідная мати. Зрозуміло, що в цій нехоті до хліборобства ховалось певне легковаження тяжкої роботи, пов’яза ної з ним. Хоч життя гуцульського села не було легке, особливо зимовою порою і пов’язане з небез пекою транспорту, все ж гуцул волів риск і вмів протиставитись тим небезпекам. Цю їх прикмету врахували також адмі- ністраційні чинники. Тоді коли українське село щораз глибше входило в кріпаччину, то гуцульські села не зазнали, чи дуже мало знали цього лиха. Податок одного господарства складався з одного барана від сотні овець, однієї гуні, одного будза і одного вовняного пояса. Внаслідок того гуцули були багаті й, як каже автор, виплекали між собою окремі форми чемности, що їх ніде в Україні не знали. А що найважливіше — вільний час, що їм лишався, зуживали на прикрасу свого житла. Звідтіля походила їх любов до орнаментики, що виказує най давніші українські символи. Кожен гуцул умів орудувати сокирою й долотом, кожна гуцулка вичаровувала голкою найкращі взори. Це й спонукало їх до дбайливости випрацювання свого вбрання, що стало найбільш пишним поміж українськими. Дерев'яні "близнята", прикраш ені випалюванням Wooden "twins", decorated by w oodburning Д -р Іван Сеньків — автор праці про Паст уш у культуру. Ivan Senkiw at work at the research library in Dortmunder. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top