Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
КРІЗЬ ПОРИВИ життя СПОГАДИ — ВІЙНА І ВИЗВОЛЬНІ ЗМАГАННЯ Продовження Пішли ми по цій промові, низько опустивши голови. Навіть сміятися не було сили, так пригнітила нас ця промова. Треба сказати, що в Упродкомі пра цювала певна кількість професорів, та й інших інте лігентних людей. І ось усі здані на ласку такого типа! Ємець приходив дійсно перед 7-ою годиною ранку на працю, ставав із годинником на порозі і сам відмічав тих, що спізнилися. Та незабаром ми піз нали його і з іншої сторони. У мене були службовці, що мусіли на 8-му год. подавати відомості про стан ринку. Це були нещасні люди: продавці намагалися виказати якомога менше товару, наприклад, м’яса, а реквізитори якомога більше, щоб мати законну підставу до реквізиції. Винним був ніхто інший, як службовець Упродкому. Одного з них, дуже милого нашого старшину Чумакова, розстріляв Ємець нібито за спекуляцію сіллю. Звісно, справжньою причиною розстрілу було щось інше, а саме те, що Чумаков був у нашій, українській армії. Була це дуже мила людина, знав ясно, хто я, де мій чоловік, і давав мені часто докази своєї прихильности, залишаючи на столі яблуко чи грушку. Кажуть, що Чумаков, коли його вели на розстріл і коли побачив Ємця на баль- коні, крикнув йому: — Товаришу Ємець, прощайте! Я знаю, що це ви завинили в моїй смерті! Це був перший розстріл в Упродкомі і він зробив на всіх гнітюче враження. Скоро потім знову до того трапилася нагода. У нас працював службовець Попов, референт м’яса. У нього завжди були непорозуміння у зв’язку зі звітом м’яса на ринку. Я не раз просила Крижанівського дати йому інше призначення, бо боялася за нього. І справді! Одного дня чую з кабінету Ємця крик, а туди саме увійшов Попов. — Саботажник! Розстріляти! — кричить Ємець. У мене миттю запрацювала думка. — Швидко, Юрку, дайте мені щось підписати Ємцеві, — кажу до Крижанівського. — Вхопивши те леграму, побігла в кабінет. Зі словами "срочна теле грама" поклала йому це на стіл до підпису, а поки той підписував (а це довго в нього тривало), я витис нула Попова в двері. Потім перебігла канцелярію, тримаючи його за руку, вивела на сходи і шепнула — "втікайте!” Повернувшись на своє місце, я зрозуміла, що це мені не минеться даром, і я розплакалася. За кілька хвилин із кабінету вийшов Ємець і Кри- жанівський. — Де Попов? — спитав Ємець. — Не знаю. Він був у вашому кабінеті, — відпо віла я. Обидва вийшли, а в канцелярії розігралася не самовита сцена. Дехто був блідий, інший плакав, а дехто мені цілував руки. Я прохала це припинити, бо міг повернутися Ємець або Рязанцев і все вийшло б на яву. Про Рязанцева ще треба згадати. Це теж був службовець, що підлягав мені, як інші в тому відділі. Та що в нього було ще одне призначення, в цьому не могло бути сумніву. Про те ми всі догадувалися, хоч про те і не говорили. Поруч тих усіх своїх "прогрі- хів”, у мене був ще один: до мене чомусь усі наші люди мали велике довір’я й кілька старшин прохало переховати їх документи. Будучи завжди від важною, я рішила переховувати їх саме в Упродкомі, пришпиливши кнопками до верхніх дощинок шухляди. Чи знав про це Рязанцев? Я на те не мала доказів, але насторожило мене, коли одного дня за стала при своєму столі типа в червоній шапці (це була ознака високого большевицького урядовця). Треба сказати, що, поступаючи на працю в Упрод комі, я зазначила, що не володію російською мовою. Отже й ’’Червона Шапка” почала з того, де я вчилася. — У Москві, — відповіла я. — То як то ви не знаєте російської мови? — А от і не знаю! — відповіла я вже з серцем. — Бо з того часу, як царські жандарми арештували моїх братів за українську мову, я дала слово не вживати російської, а тепер, хвалити Бога, й не по требую, бо всі рівні! Я добре знала, що воно так не є, але Червоній Шапці це подобалось і він припинив розмову. За тиждень-два він зник із Кам’янця і біль ше сюди не повертався. Треба було мені втікати з Упродкому. Моя витів ка напевно звернула на себе увагу, кого треба, і раз це могло вдатися, а вдруге ні. Але все ж і це нелегко було зробити, бож місто було невелике, а працею нас навантажували вщерть. Наприклад, кожної су боти о годині 10-ій праця в канцелярії припинялась і нас гнали на т. зв. ’’суботники”. Спершу ми збира лися на площі, де на трибуні виголошували промови. Потім роздавали відра й ганчірки для миття підліг у касарнях або мило для прання солдатської білизни, і під звуки оркестри відводили до місця праці. Нас фотографували й помішували в часописі з написом ’’Щасливая буржуазия радостно идет на работьі!” Нас із Упродкому брали також на перебудову вузькоторового шляху на широкоторову залізницю. Це не було жартом. Пам’ятаю, як деякі наші служ бовці поплатилися за неї відрізаними пальцями. Мене хтось пожалів і, даючи відро, наказав носити їм воду. 16 ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, СІЧЕНЬ 1982 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
