Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
НАЙКРАЩИЙ ПРИЯТЕЛЬ Хвала тому, хто винайшов темні окуляри! Йому повинні ми, жінки, поставити пам’ятник, а принаймні згадувати його з подякою час від часу. Коби однак знати, хто цей добродій був! На жаль мої розшуки в енциклопедіях і довідни ках не дали висліду. Про винахід окулярів знайшла все точнісінько; коли, де і хто — але про чорні окуля ри немає... А це саме вони стали нашим найкращим приятелем, що допомагає нам так успішно у кожній життьовій проблемі. Спершу вживали їх лише охо роняючи очі від різких променів сонця — але в останніх часах це ніяк не одиноке їх завдання. Темні окуляри — великі та менші стали неодмінною части ною не одного жіночого ’’вигляду", вони допомага ють жінкам в різних життьових ситуаціях. Ось н.пр. маєте темні синці під очима — темні окуляри їх закриють, СВЯТКОВІ КАРТКИ І МЕХАНІЗАЦІЯ МАЛИЙ ФЕЙЛЕТОН. Як далеко в минуле сягає традиція писання святкових карток, я не знаю. Та в Америці вона набрала характеру масовости. Люди пишуть до близьких і далеких, до добре знайомих і до мало знаних, пишуть до тих, що з ними що дня стрічаються і до тих, що їх майже ніколи не бачать. Пишуть? Ні, властиво, підписуються під готовим, на друкованим в друкарні побажаннями, а ті побажання часом навіть віршами складено. І зміст у цих картках завжди той самий: релігійно-святкові або, як це часто практикується в Америці, просто "сезонові” побажання. Пишуть самі й одер жують такі картки від інших, та ще й не тільки від прияте лів, а й від свого лікаря, від свого адвоката, від асекурацій- ної компанії, від посередника для продажу нерухомостей тощо. Може декому з нас, нових емігрантів це спочатку зда лося й дивним, але що ж? Такий звичай! А всякий звичай вимагає, щоб до нього призвичаювались. І я теж звикла, призвичаїлась. З роками поширилось коло моїх знайомств ділових зв’язків, а разом з тим збільшилося й число одер жуваних та висипаних карток. І я не можу нарікати на одно манітність. Кожен рік приносить мені щось нове. От якось я одержала декілька карток з наліпками замість підписів. Колись це була б образа, а тепер? Тепер... Чи не живемо ми в добу винаходів та механізації? Чи не ощаджуємо таким робом працю наших рук? Іншим знов разом я одержала картку з новим винаходом — замість підпису було прізвище надруковане. Винахідниця цього способу мені призналася, що їй допомагали діти відбивати ті печатки. ”Ляп! ляп! — хвалилася — і сто чи п’ятсот карток маю готових... Одно тільки погано, що діти ’’обдрукували” тими печатками всі стіни в хаті і ті стіни, довелося перефарбовувати!... Цього року я одержала декілька карток без будь-яких позначень, від кого вони. Ну, що ж? Я ’’заощадила” їх і думаю використати наступного року. Ніхто тепер не здивується, якщо надійде картка чи на віть календарик від погребника. Бо чому тут дивуватися? Якщо можна передбачувати, скільки людей загине під час святкового руху на шляхах, то чи не корисно про такі випадки мати й готову адресу погребника? Бо хто може ... у Вас поганий день, не подобаєтеся самі собі — темні окуляри змінять частину Вашого обличчя, ... не хочете показати своїх почувань, які най більше віддзеркалюються очима — надягаєте темні окуляри, ... у Вас очі повні сліз або червоні від них — темні окуляри заховають Ваш плач від світу. Вкінці окуляри, що їх довгими десятиріччями вва жали доказом старіння і фізичної слабости, які опо ганюють жіноче обличчя, сьогодні у своїй темній формі уміють зробити його цікавим, загадковим, а навіть молодшим. Вони поруч із дзеркальцем і косметиками завжди близько нас, у підручній торбинці, у кишені, на нічному столику, чи в схован ці авта. Вони завжди готові до помочі, як лише сягне мо по них рукою. І одним рухом, ми, одягнувши їх, ставимо границю між собою і довкіллям, між на шими почуваннями, і цікавістю людей. Отож, як тут не вважати їх одним із найкращих приятелів жінок? О-КА знати, чи не станеться це зі мною? Отже, повна механізація... І я б, може, й надалі залиши лася задоволена такою удосконаленою системою обміну святковими привітаннями, якби не трапився мені один прикрий випадок. А попсувала мені цю ідилію одна прия телька; я запросила її на різдвяний обід. Занепокоєна її'за- пізненням я зателефонувала до неї, висловивши свою затривоженість. Та в слухавці гиркнув гострий голос моєї приятельки: — Обід? Який обід? Перший раз чую! Мене ніхто на жадний обід не запрошував! — Якто — здивувалася й я. — Таж я тобі в різдвяній картці про це написала. — В різдвяній картці? — збентежено озвалася прия телька. А далі як не вибухне: — Хто ж до лиха, читає різдвя ні картки?! І кинула слухавку... От що значить механізація! Ната ПОЯВИЛАСЯ ЕТНОГРАФІЧНА СТУДІЯ В НІМЕЦЬ КІЙ МОВІ Д-РА ІВАНА СЕНЬКОВА ’’ПАСТУША КУЛЬ ТУРА ГУЦУЛІВ”. 186 ст. 11 рис. В ТЕКСТІ, 64 ІЛЮСТРАЦІЇ ЧАСТИННО КОЛЬОРОВІ, 1 КАРТА. ВИД. J. G. HERDER-INSTITUT MARBURG AN DER L A H N Появу книжки з ділянки української етнографії в німецькій мові треба привітати як незвичайне явище. Тим- більше, що видано цю працю німецька державна наукова установа, не жаліючи коштів. Видавництво розіслало ґраті- сові примірники багатьом державним установам і рецензій ні примірники також редакціям відомих українських що денників і журналів. Редакція "Нашого Ж иття”, подаючи покищо цю корот ку новинку, готує більшу інформацію про це видання, яке слід підкреслити, має цілий великий відділ ілюстрацій та поважну бібліографію. Д-рові Іванові Сенькову, який інколи надсилає до нашого журналу свої статті, щиро ґрату- люємо. У. Л. ’НАШЕ ЖИТТЯ”, СІЧНЕЬ 1982 15
Page load link
Go to Top