Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Ю РІЙ ЯРМИШ ПРО ГІПОПОТАМИКА Гіпопотамик, якого звали Мотик, любив плескатися в рідному болоті. — Гей, Мотику, пішли на лужок, побігаємо! — гукали йому прудкі смугасті зебренята. Мотик розплющував малі свої очиці, дивив ся на зелений лужок, довго думав, так, що аж великі зморщки перерізували йому плаского лоба: — Ні... Краще я посиджу в болоті. Мені воно дуже подобається. І він сидів у болоті і вранці, і в полудень, і ввечері. І сидів у болоті, і обідав у болоті, і вече ряв у болоті, і спав у болоті. — Гей Мотику, ходімо на лужок, пограємо ся в піжмурки. Ти ж так гарно очі заплющуєш! — гукали йому стрункі малі антильопи. Мотик знов розплющував очиці, довго- довго думав, уявляючи собі, як оце він з болота вилазитиме, як довго йтиме на лужок, як жмуритиметься та як шукатиме швидких анти- лопенят, а ще й додому ж треба, до рідного болота повертатися. — Ні... Я вже якось отут посиджу. — Чому?! — дивувалися антилопенята. — На лужку краще! Мотик знову довго-довго мовчав, обмір ковуючи, де саме краще йому може бути, а потім казав: — Тому, що у мене болить животик! Ой... І ця думка лінивому Мотикові так сподобалась, що він, коли кудись запрошували чи прохали щось зробити, відтепер завжди казав про свій хворий животик. І хоч який лінивий був, навіть склав сам про себе отакого віршика: Я щасливий Мотик, — Ой-ой-йой, болить животик! Віршика цього Мотик завчив напам’ять і наспівував його, сидячи в рідному болоті, і вранці, і вдень, і ввечері, а коли прокидався, то й уночі! Скоро зебренята і малі антилопи знали Мотикового віршика напам’ять і вже не клика ли його до свого гурту. Тож кожен займався своїми справами. Якось на початку осени Мотик помітив, що лужок опустів. Зебренята і малі антилопи кудись вранці зникли і повернулися по обіді, але вже не стри бали так безжурно, як раніше, а щось вчили, рахували. І якось Мотик помітив в одного Зебренятка на папері чорні значки, що їх Зебренятко старанно вивчало. Один значок був схожий на Мотиків живіт, тому він і питався: — Що це таке? — Це літера ”Б”, — відповіло Зебренятко. — — А мені й байдуже, — сказав лінивий Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
