Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Ю РІЙ ЯРМИШ ПРО ГІПОПОТАМИКА Гіпопотамик, якого звали Мотик, любив плескатися в рідному болоті. — Гей, Мотику, пішли на лужок, побігаємо! — гукали йому прудкі смугасті зебренята. Мотик розплющував малі свої очиці, дивив ся на зелений лужок, довго думав, так, що аж великі зморщки перерізували йому плаского лоба: — Ні... Краще я посиджу в болоті. Мені воно дуже подобається. І він сидів у болоті і вранці, і в полудень, і ввечері. І сидів у болоті, і обідав у болоті, і вече ряв у болоті, і спав у болоті. — Гей Мотику, ходімо на лужок, пограємо ся в піжмурки. Ти ж так гарно очі заплющуєш! — гукали йому стрункі малі антильопи. Мотик знов розплющував очиці, довго- довго думав, уявляючи собі, як оце він з болота вилазитиме, як довго йтиме на лужок, як жмуритиметься та як шукатиме швидких анти- лопенят, а ще й додому ж треба, до рідного болота повертатися. — Ні... Я вже якось отут посиджу. — Чому?! — дивувалися антилопенята. — На лужку краще! Мотик знову довго-довго мовчав, обмір ковуючи, де саме краще йому може бути, а потім казав: — Тому, що у мене болить животик! Ой... І ця думка лінивому Мотикові так сподобалась, що він, коли кудись запрошували чи прохали щось зробити, відтепер завжди казав про свій хворий животик. І хоч який лінивий був, навіть склав сам про себе отакого віршика: Я щасливий Мотик, — Ой-ой-йой, болить животик! Віршика цього Мотик завчив напам’ять і наспівував його, сидячи в рідному болоті, і вранці, і вдень, і ввечері, а коли прокидався, то й уночі! Скоро зебренята і малі антилопи знали Мотикового віршика напам’ять і вже не клика ли його до свого гурту. Тож кожен займався своїми справами. Якось на початку осени Мотик помітив, що лужок опустів. Зебренята і малі антилопи кудись вранці зникли і повернулися по обіді, але вже не стри бали так безжурно, як раніше, а щось вчили, рахували. І якось Мотик помітив в одного Зебренятка на папері чорні значки, що їх Зебренятко старанно вивчало. Один значок був схожий на Мотиків живіт, тому він і питався: — Що це таке? — Це літера ”Б”, — відповіло Зебренятко. — — А мені й байдуже, — сказав лінивий Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
