Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ЧИ МОЖНА МОВЧАТИ? ЧИ МОЖНА ПОКРИТИ МИНУЛЕ ПОРОХОМ ЗАБУТТЯ? На численних святкових зібраннях та концертах ми відзначуємо важливі історичні події. Згадуємо словом і піснею героїв, говоримо про жертви і страждання. Наші слова, деклямації, пісні бувають гарні й зворушливі. Ми славимо борців і плачемо над долею поневоленої Батьківщини. Але чи тільки те потрібне, щоб ті жертви й терпіння не пішли на даремно. Навіть найкраща мистецька програма не зможе глибше зацікавити нашу молодь минулим, так щоб його зрозуміла, шанувала і вивчала. А чи при тягне наступні покоління до того, щоб на підвалинах минулого будувати майбутнє? Ми є свідками, як інші народи голосять на весь світ про пережите не тільки піснями й промовами та деклямаціями, але дріб’язково зібраними інформа- ціями, фактами, документами, науковими працями. Жертви нелюдських злочинів большевиків, німецьких ’’надлюдей”, і інших тиранських систем, удокументовані фактичними матеріялами, а теж зізнаннями та спогадами учасників чи свідків. Творяться окремі комітети, які займаються збиранням матеріялів і представляють їх перед широким світом. Назвемо тільки відомий комітет ’’голокоусту” Візенталя, який має осідок в Каліфорнії. Так і хотілося б якраз таким комітетам (які часто-густо оскаржують українців у співучасті в злочинах) представити жертви українців, словом український ’’голокоуст”. А що ж ми на те все? Чи крім обурення що українцям приписують спів участь у злочинах, а не зауважують їх серед тисячів, а то й мільйонів жертв ми не маємо нічого до сказання? Очевидно, є окремі позитивні виступи, як ось справа пам’ятника жертвам Бабиного Яру, де українцям пощастило й собі вписати слово про наших земляків, які там трагічно згинули. Є теж ряд видань як на приклад ’’Біла книга”, різні давніші і сучасні спогади, або й книжка Богдана Витвицького The other Holocaust* тощо. Але це далеко не все, що слід невідкладно зробити. Скільки ж важливих подій пропаде в забутті, бо ті, хто був їх учасником, свідком, жертвою і може дати інформації чи й документи — мовчать. Інколи серед розмов чуємо уривки розповідей про пережи вання в часі розкуркулювання, голоду 1933 p., масових арештів і розправ (як ті в 1937 — 1938 pp.), побуту в Березі Картузькій; террор, вивози й ув’язнення та процеси в Галичині, коли її зайняли большевики, або арешти тих, хто повертався в Україну після німецького полону чи вивезення на роботи до Німеччини. Вичисляти можна б без кінця, але все це треба зберегти для історії. Дехто каже, що нема сили згадувати, бо все оживає й наново відкриваються рани. Але ж мовчати не вільно, треба ж залишити сліди, хай і криваві цього пройденого шляху. Не кожний може писати у гарній, літературній формі, але ж треба подати, хоч сухий опис факту, або наговорити його на магнітофонну стрічку. Очевидно, списати треба не тільки трагічне, ЛЕСЯ УКРАЇНКА ДЕ ТІЇ СТРУНИ... Де тії струни, де голос потужний, Де теє слово крилате, Щоб заспівали про се лихоліття, Щастям і горем багате? Щоб понесли все приховане в мурах Геть на просторі майдани, Щоб переклали на людськую мову Пісню, що дзвонять кайдани? Єрусалим мав свого Єремію, Що голосив серед поля; Чом-же свого Єремії не має Наша зруйнована воля? Полум'ям вічним на жах всім нащадкам Дантове пекло палає; Пекло страшніше горить в нашім краю, — Чом-же в нас Данта немає? Гей, блискавице, громова сестрице, Де ти? Розбий злії чари! Хай ми хоч раз заговоримо громом Так, як веснянії хмари! 24/V, 1902. але ми поклали сьогодні наголос на злочини проти нашого народу, бо пам’ять про жертви мусимо пере дати нащадкам, дати науковцям матеріял для праць, і представити перед широким світом цей несплаче- ний борг історії. Ось що читаємо перегортаючи картки книжки Антона А. Овсієнка ’’Портрет Сталіна”** "Мертві небезпечніші від живих...” "В наші дні за допомогою хемії у людини можна штучно викликати втрату пам’яті. Правителі примудрилися прищеплювати цілим народам цю хворобу іншими засобами: щоденною громовою про пагандою, фальсифікацією історії, репресіями. І от уже ціле суспільство відрікається від предків, від свого минулого. На протязі життя одного покоління в суспільній пам’яті відбуваються серйозні, часто безповоротні зрушення, випадають важливі події, факти, імена, цілі історичні прошарки. Наступне покоління починає життя із стійкою амнезією, штучно прищепленою, штучно підтримуваною”. "Ще живе покоління жертв сталінщини і виконавців наказів Сталіна. Викрити і назвати імена катів, донощиків, погром- щиків треба сьогодні Негайно. Підняти з примусового забуття горезвісних "вождів” і насамперед рядових виконавців. Розповіді про загибших, теж не можна відкла дати "на потім”. Діти і унуки не мають права відвертатися від правди, бо судьба жертв це їх власна судьба. Вони зобов’язані знати хто винний. Сьогодні знати”. УЛ *Bohdan Wytwycki. The other Holocaust. Many Circles of Hell. A research project of The Novak Report. Антон А н то н о в О в с іє н к о "Портрет Сталіна”. Видавництво Хроніка Нью Йорк 1980 р. Автор перебував в СССР. Він є сином колишнього револю ціонера, пізнішого високого старшини, якого знищили в 1937 р.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
