Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
КРІЗЬ ПОРИВИ ЖИТТЯ ГАННА сов ачев а СПОГАДИ — ВІЙНА / ВИЗВОЛЬНІ ЗМАГАННЯ Продовження Ще того вечора зголосився до нас якийсь шпи тальний урядовець із жінкою, що назвав себе завіду ючим господарською частиною якогось шпиталю. Василь зрадів йому, бо ми зовсім без адміністратив ного персоналу. Його жінка була медсестрою і вони мали власні коні. На другий день ми вирушили о 5-ій годині. Дивна річ — наші хворі почували себе значно краще. Правда, вранці не було спеки і нічліг на сві жому повітрі зробив своє. Опівдні ми спинилися в якомусь селі над самим кордоном. Тут трапився перший інцидент із нашим адміні стратором. Хоч це було багате село (Кудринці) і вже були гроші на прохарчування, він не міг роздобути нічого кращого на обід, як тільки кулешу. А Василеві й мені він спрезентував курку! Це довело Василя до люті: — Заберіть оцю курку! Ні я, ні моя жінка не звик ли їсти краще від хворих! Ми стоїмо в селі й ви могли дістати для них щось більш поживного, адже хворі в дорозі! Адміністратор образився, але, видно, не зрозу мів Василя, бо перепрошував, що не міг нічого кра щого дістати, як тільки курку... Василь ще раз заявив йому, що річ не в ньому, а у хворих, і повернувся до нього спиною. Більш я того урядовця вже не бачила. Спати лягли ми в садку одного господаря, про стеливши бурку на землі. Не забуду тієї ночі. Перш усього збудив нас плач і крик якоїсь селянки, в якої забрали корову. Василь спробував її рятувати, але в обличчі військової реквізиції не міг нічого зробити. Вдруге збудив нас наш господар, заявляючи, що наш ’’форшпан” утік. Я подякувала Богові, що хоч валізку з білизною ще звечора внесла до хати, бо інакше ми лишилися б без нічого. Вранці треба було шукати інших коней. Це зай няло трохи часу й тому виїхали ми пізніше. Вночі о 11-ій годині того дня ми якось допхалися до Кам’ян- ця, уникнувши зустрічі з поляками. Так закінчилася відпустка Василя. Тривала вона всього 17 днів, але дала йому добру научку. Більш він уже ніколи не казав, що в Галицькій Армії краще. Дисципліна австрійських законів ще існувала, але людяности й чесности вже не було, хіба що серед селянського населення. Начальство використовува ло свої права куди більше, ніж у нас, і ми зі своїми демократичними засадами зовсім туди не підхо дили. X III. У КАМ’ЯНЦІ Повернувшись до Кам’янця, Василь і чути не хотів про Санітарну управу. Але й Верхрадський, якому Василь передав був її, вже мав досить цього розгардіяшу з державним інспектором на чолі. Річ у тому, що анархія не вгавала й не було змоги завести хоч яку-небудь дисципліну. Державний інспектор був може й не злою людиною, але йшов за намовою лікарських помічників, які по партійній лінії (есери) ближче його стояли. Петлюра, хоч обіцяв вглянути в те, видно був зайнятий більш важливими справами. А тут вони мали ще й підтримку в Д. Одрини, що був міністром здоров’я і прем’єром. Це був безумовно чесний, але й дуже зарозумілий лікар, що не мав під ходу до людей. Досить згадати інцидент із Поспє- ловим, директором Інституту експериментальної медицини, щоб це зрозуміти. Одного дня Василь, ідучи на доклад до Одрини, зустрів Поспєлова, якого знав ще з Петроґраду. Василь зрадів йому і привітав його. — Яким чином ви у нас, директоре? — Та от, — відповів сумно Поспєлов, — був у вашого міністра. Хотів хоч на старість прислужитися своєму українському народові, бо мій батько селянин з-під Кам’янця. Але міністер сказав, що я їм непотрібний. Василь почервонів від сорому за свого міністра й, увійшовши до кабінету міністра, він досить неввіч ливо запитав Одрину, чи знає, хто оце був у нього. — Хто? Оцей ’’мужичок”? — спитав Одрина. — Дмитре Антоновичу, — суворо сказав Василь, — це Поспєлов. — А хто такий Поспєлов? Він же навіть говорити по-українськи не вміє! — Дмитре Антоновичу, це професор світової слави! Нехай він ще не вміє говорити по-нашому, але зате його знають і читають на інших мовах світу! Почувши це, Одрина запросив Поспєлова прочи тати кілька лекцій про бацилю холери. Можна було Продовження: ТАЄМНИЦЯ ОДНОГО МОЛОДОГО ЖИТТЯ Пізньої осени 1945 року постріляли під час переправи через Буг коло села Старгород, бійці "Истребительних Батальонов", двох чарівних дівчат, підпільниць, Роксоляну і Мору, які пробиралися на Волинь. Роксоляна була донькою українського селянина із села Г., якої батько забрав молоду єврейку з сокальського ґета, переховав і зберіг перед убив ством німецьких варварів. Мора, була цією молодою єврейкою, яка полю била цілим своїм серцем, всім своїм я, українську землю та українську визвольну боротьбу, і віддала у цій боротьбі своє молоде життя у водах сокаль ського Бугу. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
