Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ТАЄМНИЦЯ ОДНОГО молодого життя ДОКІНЧЕНИЙ III. НА ПЕРЕХРЕСНИХ ДОРОГАХ По Різдві, в січні 1944 року червоні партизани під командою ген. Сидора Ковпака почали серйозний рейд з Ковельщини, через Володимирщину і Сокаль- щину вглиб Галичини. Недалеко Тудоркович, через ліс, в самому куті, де зустрічалися території Галичина, Холмщина і Во линь, було невеличке сільце Шихтори. Там з якихсь то причин німці встановили свою військову заставу, яка складалася з 5-ох німців S.S.. та двадцять кількох членів Української Дивізії "Галичина”. Нам до болю потрібна була зброя та вишколені військові люди, і от почали ми переговорювати із цією україн ською заставою, щоб вони перейшли на наш бік. Наші повстанські загони в цей час уже були певною організованою військовою одиницею. Нарешті ми договорилися, і наші дівчата-розвід- ниці влаштували фіктивні уродини, куди й запро шено німців. Ця частина північної Сокальщини була багата в алькоголеві вироби, бо майже в кожнім селі була гуральня, де з бараболі випродуковували най кращої вартости спірт, який звичайно забирали німці. Одначе ми вже мали опановану територію і цілком розпоряджувалися й тим високопроцентовим алько- голем. Наші дівчата наробили з цього спірту чудової медівки й повпивали німецьких старшин і під- старшин до непритомности. Тоді спеціяльна частина наших повстанців під керівництвом Перуна зробила решту: забрано всю зброю, уніформи, радіо-зв’язок, а також пішли в підпілля і всі українці-дивізійники, які були на цій заставі. Німці збудившись, на другий день, опинилися в білизні, без мундурів та без зброї. Вони відійшли до села Пісочнів на Холмщині, де їхній командант скінчив з відчаю самогубством. Відповідальною за переведення цього завдання була подруга Мора, яка мала до помочі місцевих дів- чат-розвідниць. Десь кілька тижнів по тім зустрів я Роксоляну з Морою на організаційній квартирі в Гатовичах. Дівчата готувались до карколомного завдання, яке мали виконати в містечку Кристонопіль, коло Сокаля. Вже від довшого часу давалась нам взнаки німецька жандармерія в Кристонополі, а зокрема один фольксдойчер на прізвище Крайцер, який пата- логічно ненавидів українців. Я мав доручення разом з обома дівчатами випраиювати відповідний плян нападу на кристо- нопільську станицю німецької жандармерії, для чого потрібно було перевести відповідну розвідчу акцію. Поїхали ми до Кристонополя окремо, але зустрі лися у волосного війта, сот. Бориса Гарасименка, що був моїм добрим знайомим, а також членом ОУН. Вже з місця ми побачили, що перевести цю справу в життя буде прямо неможливо, бо жандар мерія міститься в сусідстві будинку де квартирує німецька сотня Вермахту, а з другого боку розмісти лися калмики, які служили в німецькій армії. Порозу мівшись з нашим керівництвом, ми постановили, що обмежимось покищо до покарання Крайцера й виїде мо з Кристонополя. По двох днях праці при солідній допомозі сот. Гарасименка та інших друзів, нам удалося заманити Крайцера до відповідного приміщення, зв’язати і вивезти вночі з Кристонополя. Для безпеки місце вого населення ми погодилися забрати його зовсім звідти й віддати в руки нашим каральним відділам. Виїхали ми з Кристонополя досить баскими кіньми та саньми, бо надворі був сніг. Крайцера ми замотали в солому поміж сидженнями й махнули попри Сокаль на Хоробрів. Виїхавши з небезпечної зони витягли ми нашого фольксдойчера і посадили його коло фірмана, а самі сиділи ззаду й ділились вражіннями з попередніх днів. Одначе десь перед селом Опільск, ми зав важили на шосі якісь постаті. І хоч трусило снігом та була темна ніч, ми бачили здалека, що вони щось роблять. Проте для нас не було вороття: мусіли їхати вперед. Ми приготовили зброю, наш візник вдарив по конях, які помчали вихром по шосі, зближаючись скоро до незнаних нам осіб. Вони вже нас зав важили і махали руками, щоб ми зупинилися. Наш моторний візник взяв трохи курс ліворуч на шосі й в одній хвилині ми зрівнялись з незнаними людьми, які почали по нас стріляти, на що й ми чесно відповіли з трьох пістолів, минаючи їх з шаленою скорістю. За кілька хвилин ми опинилися за горою, і не безпека минула. Одначе тоді щойно ми завважили, що Крайцер лежав на сидженні з простріленими грудьми й головою, а Мора була поранена в праву руку. Незабаром ми спинилися коло нашої організа ційної хати, де зроблено перев’язку, забрано від нас мертве тіло Крайцера, і ми подалися дальше по лінії нашого завдання. Рано, коли ми в безпечнім місці відпочивали, нам донесли, що наша нічна зустріч була із ковпаків- цями, які мінували шосу. IV. БЕЗСМЕРТНІ... Прийшли в Сокальщину нові окупанти. Принесли зі собою новий терор, нову нужду, нове поневолен ня... Большевики!. Нові окупанти розшарпали, знищили й стерли з лиця землі давню красу села, затишність та весе лість міста, спокій та безпечність української людини..
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
