Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ГІМН (Замість листа на Мамині Іменини — св. Анни) Відколи сягає моя пам’ять, я бачу себе в школі на великому чорному полякерованому столі, між ден никами, зошитами і пляшкою з чорнилом та мамині руки побілені крейдою. Вони саджають мене на стіл, або стягають зі стола, залежно від того чи наука почалася чи вже скінчилася. Коли я прищулю очі, то бачу майже сотню дітей, що сидять одно попри друге у довгих лавках у бундах і сіраках (одна нитка сіра льняна, а друга чорна вовняна) коли це зима, або в "дужких” із квітчастої матерії ’’нашитих” сороч ках (В Улицьку не ’’вишивали”, а ’’нашивали”) коли це літо. Мама дуже любить вчити, а я ще більше диви тися що діється в клясі. Навчання починається нака зом ’’скидати хустки” і ’’вставати до молитви”. Мамина перша посада була зразу після закін чення Великої Світової Війни і зразу після матури, що її склала з відзначенням в семінарії УПТ у Львові. Посада в одноклясівці в чисто українській школі в чудовому законсервованому ще наче б із княжих часів селі Улицьку на Розточчі. Коли я вже доросла до лавки, то всі мудрощі народньої школи не справ ляли жодних труднощів, бо я те все вже знала, а особливо історію України. Це були наче чудові казки, що їх мама із запалом розповідала, а часом навіть враз із нами й поплакала. Теж цілий репертуар пісень, що ми їх дуже любили співати: ”Ой видно село”, ”На дорозі лежить жук”, ”Гей там на горі є скала”, ”Ой що ж бо та й за ворон”, і "Чом, чом”, а навіть ”Ой та й зажурились”. Але, як ми всі знаємо, польське міністерство освіти натискало, щоб споль- щити школи і нас усіх, і прийшло розпорядження, щоб у школі висів орел і Пілсудський замість Шевченка і гетьманів і щоб діти називалися не Іван, а Ясь, не Оленка, а Гелена і т. д., а школу і програми перемінили на ’’утраквістичні” пів польські і пів українські. В сусідньому селі, де вчила полька, діти зробили "шкільну акцію”: постягали орлів і мапу Польщі, не відповідали, як їх хтось кликав Ясь, а як то не помогло, то перестали ходити до школи і бойко тували вчительку. Бувало ще гірше, бо та "шкільна акція” поширилася всюди і чим більше нас тиснули, тим більше ми (діти) не давалися. Були бійки, пожежі, побиті шиби і побиті діти... Якраз весною, як я вже кінчила школу і тато приготовляв мене до другої гімназійної (Господи, яка страшна є та латинська граматика і ті слівця!) при їхав несподівано до школи інспектор Ґолембйов- ські. На щастя, сторож здалека побачив бричку і дав мамі знати, щоб повісила орла і ’’маршалка”, а то була б зараз вилетіла зі школи. Мама припудрувала ніс (дуже гарний), пригладила волосся і брови, своїми сивими, сивими ласкавими і сполоханими очима оглянула швидко клясу і поховала в піч ТАЄМНИЦІ РІКИ (У р и во к з ром ан у "В и р ”) ...Орися зупинилася біля малесенької ополоноч- ки, на якій ледь-ледь зашерх льодок. Вона взяла сокиру і якийсь час стояла в задумі, дивлячись, як під льодом ворушиться чорна вода. ”Що там робиться? Там теж є своє таємниче життя”. Вона стала на коліна і, приклавши долоні до скронь, заглянула у воду, яка була чорною і неспокійною. Чим довше дивилася Орися, тим більше розкривала ріка свої таємниці, і вода вже була не чорною, а зеленою, як начисто вимита пляшка. Потім зробилася світлоголубою і пішла перед очима райдужними колами, і в тих райдугах русалчиними косами ворушились куширі, ніжно пригладжувались водою. Якісь червоні жучки спалахували, як рубіни на діадемі річкової цариці; слалася чиясь зелена борода, посріблена піщаними блискітками; чужа чорна велика жменя показувала Орисі із темного дна все нові і нові дива: зелені, оранжеві, голубі тіні, забрижені тремтливою мерехтливістю, риб’ячі очі, що дивилися на неї спокійно, по-царськи, із тихим відсвітом чогось неземного, потойбічного. І не встигла Орися намилуватися, як річка вже міняла видива, там щось перелаштовувалося, творилося шукало своїх форм, з-під льодів хтось витягав білі алебастрові стовпи і ставив сторч аж на дно — і виходив голубий палац з рожевими вікнами. Раптом з чорного днища стало проступати світло, і Орися побачила, що вода вже не голуба, а зовсім прозора, і дно вгнуте, як миска, і вислане блискучим піском... Сонце просвітило воду і заграло в ній світлими тонами, і вже не рибки пливли у воді, а вербові листочки, яких несло крученою течією від берегів; голубий спалах — це піднята з дна раковин ка, пнуче гаддя — вербове коріння, і підводний світ уже не жахав, а милував її. "нелегальні” зошити. Саме в клясу застукав інспектор, високий, грізний і дуже гордий. Ми всі встали, як рекрути ’’Слава Ісусу Христу”. Він відповів ”На вєкі вєкув”. Решта все ішло гладко. Він питав по- польськи, а ми відповідали по-українськи. Аж прийшло до географії, до гльобуса. Питається він тумана Гриця: "Чому той глобус має криву вісь?” Гриць почервонів і вибачається: ”Я його не зіпсував, прошу пана, то пані такий купила, бо простого певно не могла дістати”. Але і це могло б мамі пройти без прикрих наслідків, бо він і сам усміхнувся і перестав бути такий страшний. Аж раптом інспектор каже: "Заспівати гімн!" Ми встали, виструнчилися, і як грім вдарило: "Ще не вмерла Україна!” Господи... як він почервонів, як він кинувся до мами "гайдамацтво!”, як страшно кричав: ”Я викину вас за десяту межу!” Вхопив течку і вибіг, як навіжений з кляси. Ми стояли задерев’янілі, а з маминих сивих очей по білому, як крейда обличчі котилися сльози...
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
