Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ГІМН (Замість листа на Мамині Іменини — св. Анни) Відколи сягає моя пам’ять, я бачу себе в школі на великому чорному полякерованому столі, між ден никами, зошитами і пляшкою з чорнилом та мамині руки побілені крейдою. Вони саджають мене на стіл, або стягають зі стола, залежно від того чи наука почалася чи вже скінчилася. Коли я прищулю очі, то бачу майже сотню дітей, що сидять одно попри друге у довгих лавках у бундах і сіраках (одна нитка сіра льняна, а друга чорна вовняна) коли це зима, або в "дужких” із квітчастої матерії ’’нашитих” сороч ках (В Улицьку не ’’вишивали”, а ’’нашивали”) коли це літо. Мама дуже любить вчити, а я ще більше диви тися що діється в клясі. Навчання починається нака зом ’’скидати хустки” і ’’вставати до молитви”. Мамина перша посада була зразу після закін чення Великої Світової Війни і зразу після матури, що її склала з відзначенням в семінарії УПТ у Львові. Посада в одноклясівці в чисто українській школі в чудовому законсервованому ще наче б із княжих часів селі Улицьку на Розточчі. Коли я вже доросла до лавки, то всі мудрощі народньої школи не справ ляли жодних труднощів, бо я те все вже знала, а особливо історію України. Це були наче чудові казки, що їх мама із запалом розповідала, а часом навіть враз із нами й поплакала. Теж цілий репертуар пісень, що ми їх дуже любили співати: ”Ой видно село”, ”На дорозі лежить жук”, ”Гей там на горі є скала”, ”Ой що ж бо та й за ворон”, і "Чом, чом”, а навіть ”Ой та й зажурились”. Але, як ми всі знаємо, польське міністерство освіти натискало, щоб споль- щити школи і нас усіх, і прийшло розпорядження, щоб у школі висів орел і Пілсудський замість Шевченка і гетьманів і щоб діти називалися не Іван, а Ясь, не Оленка, а Гелена і т. д., а школу і програми перемінили на ’’утраквістичні” пів польські і пів українські. В сусідньому селі, де вчила полька, діти зробили "шкільну акцію”: постягали орлів і мапу Польщі, не відповідали, як їх хтось кликав Ясь, а як то не помогло, то перестали ходити до школи і бойко тували вчительку. Бувало ще гірше, бо та "шкільна акція” поширилася всюди і чим більше нас тиснули, тим більше ми (діти) не давалися. Були бійки, пожежі, побиті шиби і побиті діти... Якраз весною, як я вже кінчила школу і тато приготовляв мене до другої гімназійної (Господи, яка страшна є та латинська граматика і ті слівця!) при їхав несподівано до школи інспектор Ґолембйов- ські. На щастя, сторож здалека побачив бричку і дав мамі знати, щоб повісила орла і ’’маршалка”, а то була б зараз вилетіла зі школи. Мама припудрувала ніс (дуже гарний), пригладила волосся і брови, своїми сивими, сивими ласкавими і сполоханими очима оглянула швидко клясу і поховала в піч ТАЄМНИЦІ РІКИ (У р и во к з ром ан у "В и р ”) ...Орися зупинилася біля малесенької ополоноч- ки, на якій ледь-ледь зашерх льодок. Вона взяла сокиру і якийсь час стояла в задумі, дивлячись, як під льодом ворушиться чорна вода. ”Що там робиться? Там теж є своє таємниче життя”. Вона стала на коліна і, приклавши долоні до скронь, заглянула у воду, яка була чорною і неспокійною. Чим довше дивилася Орися, тим більше розкривала ріка свої таємниці, і вода вже була не чорною, а зеленою, як начисто вимита пляшка. Потім зробилася світлоголубою і пішла перед очима райдужними колами, і в тих райдугах русалчиними косами ворушились куширі, ніжно пригладжувались водою. Якісь червоні жучки спалахували, як рубіни на діадемі річкової цариці; слалася чиясь зелена борода, посріблена піщаними блискітками; чужа чорна велика жменя показувала Орисі із темного дна все нові і нові дива: зелені, оранжеві, голубі тіні, забрижені тремтливою мерехтливістю, риб’ячі очі, що дивилися на неї спокійно, по-царськи, із тихим відсвітом чогось неземного, потойбічного. І не встигла Орися намилуватися, як річка вже міняла видива, там щось перелаштовувалося, творилося шукало своїх форм, з-під льодів хтось витягав білі алебастрові стовпи і ставив сторч аж на дно — і виходив голубий палац з рожевими вікнами. Раптом з чорного днища стало проступати світло, і Орися побачила, що вода вже не голуба, а зовсім прозора, і дно вгнуте, як миска, і вислане блискучим піском... Сонце просвітило воду і заграло в ній світлими тонами, і вже не рибки пливли у воді, а вербові листочки, яких несло крученою течією від берегів; голубий спалах — це піднята з дна раковин ка, пнуче гаддя — вербове коріння, і підводний світ уже не жахав, а милував її. "нелегальні” зошити. Саме в клясу застукав інспектор, високий, грізний і дуже гордий. Ми всі встали, як рекрути ’’Слава Ісусу Христу”. Він відповів ”На вєкі вєкув”. Решта все ішло гладко. Він питав по- польськи, а ми відповідали по-українськи. Аж прийшло до географії, до гльобуса. Питається він тумана Гриця: "Чому той глобус має криву вісь?” Гриць почервонів і вибачається: ”Я його не зіпсував, прошу пана, то пані такий купила, бо простого певно не могла дістати”. Але і це могло б мамі пройти без прикрих наслідків, бо він і сам усміхнувся і перестав бути такий страшний. Аж раптом інспектор каже: "Заспівати гімн!" Ми встали, виструнчилися, і як грім вдарило: "Ще не вмерла Україна!” Господи... як він почервонів, як він кинувся до мами "гайдамацтво!”, як страшно кричав: ”Я викину вас за десяту межу!” Вхопив течку і вибіг, як навіжений з кляси. Ми стояли задерев’янілі, а з маминих сивих очей по білому, як крейда обличчі котилися сльози...
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
