Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
OUR LIFE MONTHLY, published by Ukrainian National Women’s League of America VOL. XXXVIII MARCH 1981 NO. 3 EDITORIAL March. The end of the first quarter of 1981...the first month of spring. Lent is here and we think about Easter. As the days become longer, our mood should be full of joyful anticipation. Caught up in the whirlwind of contemporary life, the hours, days and months pass quickly — too quickly. Like images seen from a rushing train — events, people, scenes flash by. Sometimes we don’t even have the time to experience them, to analyze them, to rejoice or be distressed over them before something new appears. Sometimes people get so used to the whirlwind of events around them that although they complain about lack of time, they try to fill up any spare time they have by switching on the TV “in order to kill time.” Very often we do not have time to be alone. Some people long for moments of solitude, others fear them. But there are many kinds of solitude. Erich Fromm, the American psychologist and sociologist says that a psychologically healthy individual needs solitude from time to time. Those who can’t tolerate it might be afraid to be with themselves. Positive, constructive solitude can be filled with internal experiences, thoughts, or impressions. Solitude in the midst of nature, music or favorite environment can be not only restful but bring revitalization of psychic strengths, create new thoughts and ideas, or even renew a capacity to love people and the world. But one cannot limit oneself merely to voluntary solitude, from which one can escape by coming into contact with one’s associates, work or surroundings. Some times there is a solitude to which one is destined, from which one cannot voluntarily free oneself. What strength of spirit is needed to bear it and come out of the experience with soul and mind unscathed! Many people, men and women just like us, who have been forced to go through the concentration camps, psychiatric wards and forced isolation cells of the Soviet Gulag have been able to preserve their dignity and internal freedom and strength. Maybe thinking of our dear brothers and sisters undergoing such forced solitude will increase our desire and determination to help them. Maybe it will teach us to evaluate our busy lives differently, and re-examine our values. But let us also think about those alongside whom we live, here in the free world. If we look carefully, we will find people for whom solitude is not a self-imposed condition, but a sad inevitability. Various life situations bring it about. Perhaps we meet such people but do not stop to ponder their feelings or their loneliness. Sometimes they carry the burden of solitude proudly, but would gladly accept a kind word, a warm smile or an offer of companionship. Because solitude can be useful when it is voluntary and filled with internal meaning, or it can be a burden beyond human strength. Докінчвннн КРІЗЬ ПОРИВИ ЖИТТЯ косами й серпами і не тільки позабивали ґвалтовни- ків, але й покалічили їх трупи. Потім тіла їх привезено до Києва й поховано врочисто, кажуть, що навіть у приявності гетьмана. Не маю доказів на те, що воно так справді було. Але вже сам факт тих експедицій і врочистого похорону їх учасників нас усіх тоді схвилював. Не хочу ідеалізувати наших селян. Знаю, що таких "Денисів” було між ними чимало. Жадоба помсти в нас, українців, розвинена сильно і то помста не італійського чи еспанського типу, що діє поволі з допомогою отрути чи скритого ножа. У нас вона бере відразу верх над розумом і всіма почуваннями. Що краще? — не знаю, але люблю нашу вдачу, вона мені ближча з усіми її вадами. Тепер, коли проминуло стільки років, думаю, що гетьман може й хотів сповнити свої обіцянки делегаціям та не міг. Був залежний від німців, а що це значить, ми пізніше переконалися. Цій залежності приписували й заборону Селянського З’їзду. Україн ський Національний Союз став відразу в опозицію до гетьмана і заборонив членам вступати на керівні пости. Наміри Міхновського, Шемета й Липинського зависли у повітрі. Чия це була вина? — не можу сказати. Чи винні були селяни, розагітовані есерами й большевиками, вірили, що грабують дійсно награбоване? їх тримали цілими віками у темряві, а тепер вимагали від них раптом зрілости й розуму. Оце не так давно почула я, що каральні експедиції проектувалися ще за Центральної Ради, й Скоропадський одержав їх у спадщині від неї. Можливо, що так. Пишу тільки те, що мене вражало в той час, і нікому не хочу зробити кривди. Пишу це з великим почуттям болю, бо не можу відділити себе від своєї влади. Сказано бо, що кожна нація має владу, на яку собі заслужила! Продовження буде Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
