Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
"МОЯ ДИТИНА — НІКОЛИ 7 Любов батьків до дітей є таким самозрозумілим поняттям, що, здається, на ту тему вже не можна нічого нового чи цікавого сказати. А все ж у сьогоднішньому світі, який ставить під сумнів багато з прийнятих сторіччями ’’святих засад”, ставлення батьків до дітей та дітей до батьків насуває багато нових турбот, питань і змін. Сьогодні хочемо заторкнути лише один аспект почувань батьків, а зокрема матерів, а це — любови, яка не бачить або не хоче бачити дійсности. Ми всі знаємо, що рідна дитина для матері й батька най краща, найрозумніша, найближча. Та це зрозуміле й нормальне почування. Але і в тому треба керуватися не лише серцем, але і розумом та приймати можли вість, що наші діти, які здаються нам ідеальними, в очах інших можуть такими не бути. Та можливість збільшується з ростом дітей, коли то вже батьки не мають беззастережного впливу на них і перестають бути ’’альфою і омеґою”, а зовнішній світ з усіми своїми сьогоднішніми небезпеками іде повною атакою на чемних і невинних батьківських пестіїв та улюбленців. Скорше чи пізніше, чи ми хочемо того, чи ні, приходить час, коли ані мама, ані батько вже не можуть із стопроцентовою певністю поручитися за кожну хвилину життя, за кожну думку, за кожний вчинок своїх дітей. Тоді саме приходить до конфлікту, особливо у матерів, між сліпим почуттям любови і реальним поглядом на довколишній світ, а також між без застережною обороною власної родини і критикою інших родин, які бачиться не так, як свою. Ми свідомі, о, як дуже добре свідомі складних, важких ситуацій і проблем, які стоять перед сьогоднішніми батьками малолітніх дітей. Знаємо також дуже добре, як важко тим батькам залишитись вірними моральним засадам старшого покоління і ппри тому не втратити назавжди контакту зі своїми дітьми. А все ж навіть найбільше складна ситуація не може виправдати того, що так часто чуємо в розмовах знайомих: ’’Моя дитина — ніколи того не зробила б...” Зокрема важко виправдати таке твердження, коли та сама особа з легким серцем закидає дітям своїх приятелів ті вчинки, які буцімто ”її дитина — ніколи не зробить”. Тому будьмо трішки стримані в наших осудах і палко висловлюваних переконаннях — а вийде це на користь і нам і нашим дітям! ВІДГУКИ 24. XI. 80. ЯК НЕЖДАНО... Як неждано випав сніг І змінив лице доріг, Вчора в їхній пелені Айстер жевріли вогні. Так і старість в мить одну Витче срібну сивину, І побачиш серед люстр Постать, мов чужу чиюсь. Будеш, будеш ти новим, Вдягнений у зморщок дим, А учора у воді Бачив риси молоді. Старість, мов зими сніги Нищить квіти навкруги, І в одну єдину мить Може молодість убить. Цей вірш надісланий нашою читач кою, як вирізок з газети. Хто знає автора? В числі за жовтень 1980 р. ’’Нашого Життя” є (для тих, що перейшли п’ятдесятку) — ’’Старість не радість”... На мою думку — поперше — та це ж зарано ще думати навіть про старість перейшовши 50 р.,. Та ж старість не раніш, як після сімдесятки щойно починається. Подруге — ця наша приповідка правильна — лише, що вона говорить про фізичний стан людини. А воно таки, на жаль так і є, що після 70 р. — здоров’я вже не те і сили вже не ті. Вже за плугом не підеш теплою, вогкою борозною, ані з сапою не вженешся за дочкою. Старість як і кожний вік людини — повний чогось нового, цікавого. Людина ж бо жива істота. Живе! І як кожна жива істота не може не реагувати на життя, не може не приймати в ньому живу участь. Зле коли людина не живе, а лише животіє. Але це не є ознака старости. На жаль сьогодні аж забагато серед молоді є тих, що животіють, напівсонно кліпають на вир сьогоднішнього життя, ніде не приймаючи активної, творчої участи. Отож старість — це просто етап в житті людини, який аж ніяк не є менше радісний або бідніший враженнями, переживаннями. Людина в цьому віці має більший досвід, більше знає і повніше, глибше все сприймає. Я вже маю шестеро внуків, перейшло мені за сімдесятку, але — я навіть не почуваю себе старою. Маю повно радости, мені зрозуміла і близька молодь зі всіма її проблемами, маю далі повно мрій, які прагну здійснити, а всі прояви життя сприймаю повністю. Отже — ’’Старість не радість” — це торкається лише фізичного стану. Але і тут можна себе потішити, бо всякі ревматизми, артрити, недуги серця і взагалі всякі недуги — зовсім не є прикметою старости. Ну, а вже думати по п’ятдесятці про старість, то взагалі просто гріх! Хіба ні?! Хай живе і радіє! Творить і діє жива людина на кожному відтинку свого свідомого життя. Чи то за молодости, чи то в ’’другій молодості”, а чи вже і на похилому віці. н. л. м.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
