Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Не дуже й Василь був певний за свою тактику. Але мусів погодитись, щоб рятувати селян. Адже німці наближалися, заведуть новий правопорядок, і селянам прийдеться відповідати. І так почалася діяльність Василя Совачева у зовсім новій ролі, що принесла нам багато переживань. Першою рисою, що нас приємно вразила, це була тяга села до освіти. Сільська молодь зверну лася до місцевої інтелігенції з вимогами влаштувати їм народній університет. Ми зраділи цьому, як засо бові впливати на сільський актив. Село було дуже велике, було багато студентів і гімназистів, окрім того мій чоловік — лікар, сестра його, теж лікар, аптикар і я — всі ми поділили між себе предмети й розпочали науку. Не було порядного пляну й багато дечого бракувало, але тим ніхто не журився. На мою долю випало читати історію французької революції. Перший раз я дуже хвилювалась, боячись провока ційних запитань (адже була й горстка большевиків у селі!). Але потім, побачивши, що зустрічаю повну увагу, підкреслену ще й оплесками, полюбила ті лек ції. Дивно було дивитися на ту публіку! В перших ря дах сиділи сиві діди, які часто подавали свої репліки й завваження. Дальше середні літами, а потім молодь. Та от одного дня саме на лекцію прийшла місце ва інтелігенція. Це був священик, директор пошти, деякі поміщики. На другий раз шкільна заля була порожня. Місцевий учитель сказав мені, що лекції не буде, бо селяни заявили, що ’’разом із буржуями на науку ходити не будуть”. І вже не прийшли, хоч я й порозумівалася із буржуями щодо того. Але це вже й так був березень, починалась оранка, і можливо, що це й припинило лекції. Та все ж мене застановив тоді цей відрух ненависти у наших селян. Цікавий був також досвід із доповіддю у Ва силя. Якось то селяни звернулися до нього з прохан ням прочитати їм лекцію про те, які є партії і як ставляться до аграрного питання. Читаючи цю лек цію, Василь не міг не торкнутися врожайности землі, різниці клімату і т. д. Говорив це навмисне, щоб підкреслити всі вигоди української землі: ”У нас, на приклад, не знають люди, що в Московщині зерно сушать в особливих печах перед обмолотом і що в них п’ять десятин родить те, що в нас одна!” — Ой, бідні люди! Та як же і вони живуть? Ой, лишенько! — казали, хитаючи головами. — Але, пане докторе, нехай там, де хто родився, там і зали шається! — закінчували вони свій вияв співчуття. Не хитрі люди не вміли закривати своїх думок і побоювань. Раз Василь запропонував селянам написати свій проект аґрарної програми. На жаль, пізніше, під час наших мандрівок ми загубили її. Але пам’ятаю виразно, що вони відкидали поділ землі без викупу: ’’Воно певніше рішили вони,” — коли заплатиш помі щикові. Тоді воно моє, ніхто не зможе мені відобра ти! Тільки, щоб ціна була по-Божому!” Господи, як згадаю тепер ті всі обличчя — діда Петра, баби Горпини і багатьох інших! І як подумаю про їх переживання під час примусової колективіза ції або голоду, то хочеться ридати! Пригадується ще один експеримент, що його насунув тодішній час. Був у селі великий і гарний маєток генеральші Фріц з родини Лянсдорфа. Коли вона померла, спадкоємці не зголосились. Однієї землі, що лежала облогом, було 250 десятин. Треба було цей маєток загосподарювати. Щоб уникнути грабунку, Василь запропонував зробити в будинку читальню, бібліотеку і залю для вистав. Особливо подобалася людям думка влаштувати там загальну лазню. Щоб зацікавити селян, Василь прочитав їм лекцію про комунальну господарку. Дехто з селян зацікавився і висунули пропозицію — влаштувати в цьому маєтку спільне господарство. Записалось щось душ із сорок, у більшості молодь. Все йшло добре аж до того часу, коли Василь оголосив, що треба зложити по 100 рублів на купно необхідного реманенту. Тут і почалася бігани на вечорами до Василя. — Пане докторе, а як же будемо ділити врожай? — Та всі ж працюватимуть однаково і ділити бу дуть однаково. — А я так не хочу! Я Петра знаю, я встану на роботу о 3-ій годині рано, а він прийде о 5-ій! А при поділі він однакову частину одержить? О, ні, нема дурних! — Всі будуть однаково працювати. А коли хто не вийшов, то певно йому щось перешкодило й він це мусить доказати. — О-го-го! Петрові щодня щось буде перешкоджати! Давайте моїх сто рублів назад... Василь тільки посміхався: ’’Яка їм комуна? — говорив мені. — Ніколи большевикам не пощастить зробити з них комуністів”. — Згодом колгоспи довели це на ділі. І так із селом у нас наладналися добрі відно сини. Траплялися навіть просто зворушливі випад ки. Ось уночі почули ми стук у шибу. Василь вийшов і побачив знайомого селянина. ’’Пане докторе, привіз вам мішок борошна, у вас же тепер немає...” — А коли Василь питався про ціну, то одержав відповідь: ”Та що ви, пане докторе! Та ж ви мені дочку від смер- ти урятували... Щоб я у вас брав гроші? Споживайте собі на здоров’я!” Але діяли й темні сили. Особливо відзначилась ’’урівнююча партія”, що її головою був згаданий уже Денис. Було в ній усього шість душ, але це вистача ло на те, щоб кожного дня уночі дзвонили на сполох. Продовження на cm. 29
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
