Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
КРІЗЬ ПОРИВИ життя СПОГАДИ — ВІЙНА І ВИЗВОЛЬНІ ЗМАГАННЯ П р о д о в ж е н н я ПЕРЕВОРОТИ Ох, як вільно дихалося, їдучи рідними полями! Як радісно зустрічали нас селяни! На дорозі танув сніг, відбивалася блакить неба у великих калюжах, сонце гріло — весна входила у свої права... А може ми були щасливі тим, що тимчасово небезпека нас минула? Не знаю, але життя здавалось якесь не- заслужено гарне. Ми заїхали перше до батька Ва силя, на його могилу, й подякували за все. Але наша радість не тривала довго. У Туровці жила тоді сестра Василя Шура, земська лікарка. Вона зраділа нашим приїздом невимовно, але перші її слова були: — Хвала Богу, саме в час приїхали, бо завтра я вже може не жила б! Ось що виявилося: на приходстві була служни ця, в якої було двоє синів. Старший Василь був порядний хлопець, а менший Денис ледар. Він повернувся з війська большевиком і викомбінував собі такий плян: "Оженюся з лікаркою, приберу її маєток до своїх рук і буду жити, не працюючи. Що їй сорок, а мені 23 роки, то нічого — мені аби лиш за робляла... Не схоче, можу донести на доктора, її бра та, й на Міхновського, рідного дядька, в них обох рильце в національному пушку! Буде заробляти!” Спершу написав він Шурі листа з освідчинами, але без підпису. Вона, ясне діло, не відповіла. Тоді він написав другого, де було сказано, що коли вона не згодиться до трьох днів, то він її уб’є. — Завтра останній день того терміну, — опові дала Шура. — Вчора він перебрався в кухню до мате рі, яка піддержує його заходи. Не розлучається з ре вольвером день і ніч! Ми рішили нічого не казати ні Денисові, ні його матері. Тим більше, що я вже мала з ним діло і зна ла, чого він вартий. Недавно тому в Києві, коли Василь ще був у шпиталі, ховаючись від большеви- ків, Денис несподівано прийшов до мене в готель зі своїм братом. Я втішилась їм, як односельчанам, і щиро прийняла їх. Старший брат був, здається, в До- рошенківському українському полку (пам’ятаю чер воний шлик), а Денис — у російській шинелі без відзнак. Дізнавшись, де мій чоловік, Денис хотів не гайно донести в штаб. Але його старший брат за- грозив, що вб’є його, як пса, коли б він це зробив. Ясно було, що він уже тоді носився зі своїм пляном одружитися з лікаркою, і брат йому стояв на перешкоді. Він цим часто дорікав братові. Як сказано, ми не зраджували нічим, що знаємо всі ті проекти Дениса. Помістились у сусідній кім наті з Шурою, щоб її у випадку нападу оборонити. Але умовились дуже докладно щодо дальшої нашої тактики. Шура лікарювала там не перший рік, її любили в повіті і знали всюди, як сумлінного лікаря. А Василь тішився загальною симпатією серед селян ще з студентських часів. Всю землю віддали ми без суперечок і викупу, а собі залишили на власність са дибу з садом і п'ять десятин тютюнної плянтації. Пригадалась мені при цій нагоді пригода з тією тютюнною плянтацією. Ще в давніх часах один із сусідів почав собі поволі заорювати. Мати Василя була обурена його сваволею, але не подала його до суду. Це його ще більше осмілило й він приорав ще більше. Аж одного дня мати при обході плянтації зустріла його. — Пробачте мені, пані-матко, що я приорав вашої чверть десятини. Я це знаю, але щось хворію і йду сповідатись. Може помру, то не майте до мене жалю! І вклонився матері аж до землі. Мати, зворушена його каяттям, підняла його і відповіла: — Бог простить, діду, добре, що покаялись. — Так, була відповідь, легше стало на душі. Але я вже відписав все своє майно синові і там і вашої чверть десятини... Оце нам мати, сміючись, розказувала, а я наводжу це, як ілюстрацію психології нашого селя нина. Негайно по нашому приїзді прийшли до Василя селяни. Запросили його на сільське зібрання, або "сход”. Виявилося, що з Прилук надходили різні роз порядження, що їх ’’волость” не розуміла, а боялась відповідати. Взагалі час був непевний. На Лівобережжі ще бу ла большевицька влада, але ходили чутки про прихід німців. Отже треба було вести дуже тонку й розумну політику, щоб задоволити й большевицьку владу, а й не наразити собі ’’панів”. Це селяни добре розуміли. — Ви, пане докторе, краще розумієтесь на їх бу- магах (це про большевиків), а ми часто не знаємо, що писати, так, щоб не попасти в біду! — І зробили Ва силя своїм волосним секретарем. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top