Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
КРІЗЬ ПОРИВИ життя СПОГАДИ — ВІЙНА І ВИЗВОЛЬНІ ЗМАГАННЯ П р о д о в ж е н н я ПЕРЕВОРОТИ Ох, як вільно дихалося, їдучи рідними полями! Як радісно зустрічали нас селяни! На дорозі танув сніг, відбивалася блакить неба у великих калюжах, сонце гріло — весна входила у свої права... А може ми були щасливі тим, що тимчасово небезпека нас минула? Не знаю, але життя здавалось якесь не- заслужено гарне. Ми заїхали перше до батька Ва силя, на його могилу, й подякували за все. Але наша радість не тривала довго. У Туровці жила тоді сестра Василя Шура, земська лікарка. Вона зраділа нашим приїздом невимовно, але перші її слова були: — Хвала Богу, саме в час приїхали, бо завтра я вже може не жила б! Ось що виявилося: на приходстві була служни ця, в якої було двоє синів. Старший Василь був порядний хлопець, а менший Денис ледар. Він повернувся з війська большевиком і викомбінував собі такий плян: "Оженюся з лікаркою, приберу її маєток до своїх рук і буду жити, не працюючи. Що їй сорок, а мені 23 роки, то нічого — мені аби лиш за робляла... Не схоче, можу донести на доктора, її бра та, й на Міхновського, рідного дядька, в них обох рильце в національному пушку! Буде заробляти!” Спершу написав він Шурі листа з освідчинами, але без підпису. Вона, ясне діло, не відповіла. Тоді він написав другого, де було сказано, що коли вона не згодиться до трьох днів, то він її уб’є. — Завтра останній день того терміну, — опові дала Шура. — Вчора він перебрався в кухню до мате рі, яка піддержує його заходи. Не розлучається з ре вольвером день і ніч! Ми рішили нічого не казати ні Денисові, ні його матері. Тим більше, що я вже мала з ним діло і зна ла, чого він вартий. Недавно тому в Києві, коли Василь ще був у шпиталі, ховаючись від большеви- ків, Денис несподівано прийшов до мене в готель зі своїм братом. Я втішилась їм, як односельчанам, і щиро прийняла їх. Старший брат був, здається, в До- рошенківському українському полку (пам’ятаю чер воний шлик), а Денис — у російській шинелі без відзнак. Дізнавшись, де мій чоловік, Денис хотів не гайно донести в штаб. Але його старший брат за- грозив, що вб’є його, як пса, коли б він це зробив. Ясно було, що він уже тоді носився зі своїм пляном одружитися з лікаркою, і брат йому стояв на перешкоді. Він цим часто дорікав братові. Як сказано, ми не зраджували нічим, що знаємо всі ті проекти Дениса. Помістились у сусідній кім наті з Шурою, щоб її у випадку нападу оборонити. Але умовились дуже докладно щодо дальшої нашої тактики. Шура лікарювала там не перший рік, її любили в повіті і знали всюди, як сумлінного лікаря. А Василь тішився загальною симпатією серед селян ще з студентських часів. Всю землю віддали ми без суперечок і викупу, а собі залишили на власність са дибу з садом і п'ять десятин тютюнної плянтації. Пригадалась мені при цій нагоді пригода з тією тютюнною плянтацією. Ще в давніх часах один із сусідів почав собі поволі заорювати. Мати Василя була обурена його сваволею, але не подала його до суду. Це його ще більше осмілило й він приорав ще більше. Аж одного дня мати при обході плянтації зустріла його. — Пробачте мені, пані-матко, що я приорав вашої чверть десятини. Я це знаю, але щось хворію і йду сповідатись. Може помру, то не майте до мене жалю! І вклонився матері аж до землі. Мати, зворушена його каяттям, підняла його і відповіла: — Бог простить, діду, добре, що покаялись. — Так, була відповідь, легше стало на душі. Але я вже відписав все своє майно синові і там і вашої чверть десятини... Оце нам мати, сміючись, розказувала, а я наводжу це, як ілюстрацію психології нашого селя нина. Негайно по нашому приїзді прийшли до Василя селяни. Запросили його на сільське зібрання, або "сход”. Виявилося, що з Прилук надходили різні роз порядження, що їх ’’волость” не розуміла, а боялась відповідати. Взагалі час був непевний. На Лівобережжі ще бу ла большевицька влада, але ходили чутки про прихід німців. Отже треба було вести дуже тонку й розумну політику, щоб задоволити й большевицьку владу, а й не наразити собі ’’панів”. Це селяни добре розуміли. — Ви, пане докторе, краще розумієтесь на їх бу- магах (це про большевиків), а ми часто не знаємо, що писати, так, щоб не попасти в біду! — І зробили Ва силя своїм волосним секретарем. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
