Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
O-KA РОДИНА ЧИ ПРАЦЯ? Недавно, на першій сторінці ’’Нью-Йорк Таймсу” була цікава стаття про зміну настанови до праці й родини молодих, професійних американок. З розмов з ними та їхніх думок виходить, що сьогоднішні молоді професіоналістки зовсім не такі певні, як погодити працю і кар’єру із заложенням родини та вихованням дітей, а передусім ніхто не дає їм пози тивної розв’язки того складного питання. У висліді опиту 77% студенток найкращих уні верситетів в Америці заявило, що родина їм таки важливіша, як професійна кар’єра. Трохи дивно почути таке у вісімдесятих роках. А може, власне кажучи, це не дивне, а тільки ще один доказ звороту від бурхливих, революційних поглядів шістдесятих років, які не дали сподіваного вдо волення? Якби воно не було, можемо сподіватися, що та зміна у поглядах на життя молодих американок буде мати вплив також на наших дівчат. Бо хоч, які ми прихильники рівноправности жінок і радіємо щиро з професійних та громадських успіхів молодих українок, а всеж на дні серця стоїть у нас питання: ”а що буде з українською родиною?” Не треба бути песимістом, щоби вказати на десятки молодих чи середніх вже віком українських подруж, в яких немає взагалі дітей або є найвище одно чи двоє. А що буде в майбутньому? Нам добре відомі всі аргументи чому воно так, і ті аргументи часто дуже переконливі, але паки і паки насувається питання: ”а що далі?” Вже сьогодні приплив до українських шкіл, до молодечих орга нізацій мінімальний, вже сьогодні дитячі імпрези збирають часто лише горстки дітей. Отож у нашому середовищі питання: ’’родина чи професія?” вдвоє поважніше ніж у американському, бо тут не лише питання родини, але ще й україн ської родини. Коли американка задумується сьогодні чи зали шити дитину на виховання чужим піклувальницям, щоб самій іти вперед у професії, то українка мусить подумати чи залишати дитину не лише на чужих, але і на чужомовне виховання від перших років життя. І, на жаль, з кожним роком менше бабунь чи старих тіток, які б заступали українську маму, а цілоденні українські садочки це рідкість. ’’Родина — чи праця?” — дуже й дуже складне питання, яке кожна молода жінка мусить сама розв’язати. Для молодих українок воно подвійно важке, а часом навіть їм не під силу. А ми — старше покоління жінок, так часто маємо замість допомоги, лише гірке слово критики. НАЦІОНАЛЬНА РАДА ЖІНОК АМЕРИКИ ВІДЗНАЧИЛА 32-ГУ РІЧНИЦЮ ПІДПИСАННЯ ’’УНІВЕРСАЛЬНОЇ ДЕКЛАРАЦІЇ ПРАВ ЛЮДИНИ” 10-го грудня 1980 р. Національна Рада Жінок Америки (National Council of Women of USA) відзначила 32-ry річницю підписання "Універсальної Деклярації Прав Люди ни”.Ця подія відбулася в приміщенні американської місії при ОН. Програму відкрила Люїза МкЛяклін президент цієї організації. Головним промовцем був Джером Шестак (Jerome Shestak), який недавно повернувся з Міжнародньої Конференції в Мадриді, де репрезентував президента Джімі Картера. Шестак особливо знаний зі своєї боротьби за права людини. Він подав дуже цікавий хід Мадридської Конференції. Дж. Шестак повідомив, що на Мадридській Конференції вперше вказано поіменно на порушників прав людини і на проблему дисидентів. На його думку, клопотання за індивідуальну засуджену людину облегшує її долю, а навіть часами допроваджує до звільнення, напр. у випадку Валентина Мороза. Після вислухання цікавої доповіді Дж. Шестака присутні взяли участь в окремих комісіях а саме: 1. права людини і громадяни старшого віку, 2. права людини і жінка, 3. права людини та інваліди, 4. права людини і біженці та емігранти. З уваги на те, що нам цікаве питання еміграції з України, я, як делегатка Окружної Управи Нью-Йорк взяла участь у четвертій комісії. Учасниками цієї комісії були ще три українки — Дора Рак, Марія Душник і Люба Остапюк. Комісією проводила Бетка Папанек, яка репрезентує в ОН Конференцію Міжнароднього Жіночого Союзу. Вона була також призначена президентом Дж. Картером на Конференцію в Мадриді. У своєму слові Б. Папанек подала статистику біженців і емігрантів до США з різних країн світу. Число емігрантів з СССР є дуже обмежене. Тому одною з постанов нашої комісії було, ’’щоб на виїзд з СССР усі національності мали рівні права, а не лише жиди, як це дотепер є правилом. Після нарад по комісіях відбулося пленарне засідання, на якому подано резолюції і висліди їх праці. Відтак Дж. Шестак відповідав на питання, зв’язані з проблемами, які він реферував на початку нарад. З його слів можна було зміркувати, що він добре поінформований про українських дисидентів і їхню долю. Це він підтвердив на кінці дискусії. Ірина Куровицька
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
