Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ЛЮТИЙ — МІСЯЦЬ ЖІНОК-ГЕРОЇНЬ ....Наша смерть Научить інших, як їм треба ж и т и Леся Українка Місяць лютий став за неписаним законом, міся цем жінок-героїнь. Це кров замученої в польській тюрмі у лютому 1924 р. Ольги Басараб, і смерть від німецької кулі, розстріляної у лютому 1942 р. Олени Теліги визначили той місяць у нашому календарі місяцем жінки-героїні. Ольгу Басараб бачимо на знімках і знаємо зі спогадів поважною, замисленою жінкою. Визвольні змагання позначили їх учасників і сучасників такою особливою повагою. Такий теж вираз обличчя Оль ги Басараб. Може це біль по пережитому, а, може, передчуття тортур і мученичої смерти. Олену Телігу бачимо і читаємо про неї як про чарівну жінку від якої променіла любов життя. Її поезії сповнені гарячих прчувань до батьківщини, а також до світу, до людей. їй потрібними були любов, подив, захоплення. Вона вміла їх розбуджувати і відчувати. Навіть на смертній дорозі не залишив її одинокою її вірний друг — чоловік Михайло Теліга. Вона вміла кохати без решти, а любов батькіщини засвідчила героїчною смертю. Між тими двома, так різними жінками знак рів няння поставила любов батьківщини і смерть за неї і для неї. Так вони стали наче символами жінок- героїнь. Але ж вони не одні. Не говорячи про тих яких записала в своїх анналах наша давня історія, наше століття дало безконечну чергу жінок-героїнь. Зга дати б учасниць визвольних змагань: Олену Степа нівну, Ганну Дмитерко-Ратич, Софію Галєчко, Віру Бабенко та інших їхніх сучасниць. Або 500 героїнь з Кенґірських лаґерів? А скільки їх було у рядах УВО, ОУН, УПА? Скільки було і є у лагерях, тюрмах на засланні? Скільки таких що залишилися дома, але по геройськи переносить там все те що доводиться переживати як матерям, сестрам, нареченим, дочкам? Думаючи про них, усвідомлюємо собі, що за малими вийнятками ми дуже мало або й нічого не знаємо про цих тихих героїв, не так уже й давньої історії нашої визвольної боротьби. Не знаємо напри клад про учасників підпільних організацій, що діяли у міжвоєнному періоді, під Польщею, або в перших роках Другої світової війни. Та діяльність по своїй природі мусіла бути таємною. Частинно, може, запи сана вона в судових актах польських судів, але ж записано там тільки те, що виходило на яву, а скіль ки ж було в цьому недосказаного чи перекрученого. Про записи совєтських судів не треба й говорити. Ця частина нашої історії піде в непам’ять якщо її не запишемо від тих учасників, які живуть між нами. Найкращою відповіддю для тих, хто обвинувачує українців що будьто би вони співдіяли з німцями при знущанні над жидами, були б спогади українців, жінок і чоловіків про те, що їм доводилося пережи вати у німецьких чи совєтських тюрмах і лагерях, і про те хто були ті, які над ними знущалися. ■ МИКОЛА РУДЕНКО Поки живу — ніхто не відбере Моєї правди і моєї волі. І навіть після смерти не помре Те, що надбав я на святому полі Ніхто не відбере моїх скарбів, Хоч тіло в мене можна відібрати. Я серцем виріс, а не загрубів — І перед ним безсилі навіть ґрати. Я цілий світ приніс на цей поріг — В мені світанки боряться з пітьмою. Невільник той, хто душу не вберіг І став її двоногою тюрмою. 13. II. 1977 Дехто з колишніх в’язнів-мучеників твердить, що їм не під силу згадувати ці жахливі переживання. Згадуючи їх, вони наново все перебивають. Леонід Плющ сказав, що коли у своїх спогадах дійшов до психушки, він малощо не захворів. Проте хоч як важко це пригадувати, воно необхідне. Усі ті страждання переходили в’язні для одної цілі, для добра батьківщини. Але саме для неї потрібне, щоб правда була проголошена, щоб світ знав про нелюд ські методи які стосували супроти українців чи то совєтські чи німецькі наїзники. Разом з усіма американськими громадянами, переживали ми радість з повороту тегеранських закладників. Одним з них був українець, Михайло Метрінко. Він може більше ніж інші переніс гідно і по геройськи всі знущання й наругу. Його перші кроки в Оліфанті скеровані були до церкви де колись його христили, і де тепер погасив свічку, що горіла для нього в часі його перебування в неволі. Наші симпа тії і співчуття були з поворотцями. Приходило на думку які щасливі вони, за якими стояла велика та сильна держава. Скільки не днів, а тижнів, місяців а то й років і скільки свічок мусіло б горіти за тих наших братів і сестер що переходили і переходять через пекло со вєтських тюрем, психушок, лагерів чи заслання. Коли ж прийде той довгожданний час, що й вони зможуть загасити свічки болю що палають у серцях їхніх рід них близьких? За ними не стоїть сильна вільна держа ва. Але за ними і з ними мусять бути наші не тільки думки, співчуття, молитви, але й вчинки. Ми, що живемо у вільному світі, повинні усякими можли вими способами використовувати усі доступні (й не доступні) способи й дороги щоб зацікавити світ їх німи терпіннями. Нам треба спонукати уряди дер жав, міжнародні установи щоб виступили в їх оборо ні, домагалися свободи для тисячів тих, хто в тюр мах, психушках, лагерях СРСР. Тепер, після гіркого досвіду 53-ох закладників і їхніх родин, може наші розповіді про переслідуваних стануть більш зрозу мілими для людей і народів вільного світу. Вони досі байдуже або й з недовірям слухали голосу невільни ків XX століття, за якими не може заступитися влас на, теж поневолена батьківщина. А вільні люди у вільному світі так часто називають себе оборонцями прав людини, борцями за свободу у цілому світі. У.Л.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
