Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
У 10-ЛІТТЯ Чи це справді 10 років, як не стало між нами Со фії Яблонської? Одного лютневого ранку виїхала вона зі свого острова до Парижу і десь більш, як на половині дороги її мале авто придавив великий ван тажник. Так закінчилось життя тієї, що внесла стіль ки нового в наше життя і нашу літературу. Так воно сталося. Немов навмисне вибрала вона собі такий спосіб, щоб відійти. Бо й не могла вона вмерти від хвороби у себе в ліжку чи десь у шпиталі. Ні, такого не могло бути! Бо й справді, звідкіля взялась вона? Чи в нор мальних умовинах могла б вона заіснувати у нашому галицькому суспільстві? Може й так, а може й ні. Треба було Першої світової війни, щоб викинути її ро дину до Ростова над Доном, треба було збірного повороту в трудні умовини галицького села. Вся її родина навчилася промишляти. Але нікому не впало на думку виїхати заграницю, як це зробила Софія. В її молодій уяві Париж зарисувався, як міст до щастя. Чи він оправдав себе, не знаємо. Але звідтіля про стелилась їй дорога до Марокко, а потім на Далекий Схід. Коли їй прийшла думка писати, не знаємо. Але вже в Маракеші її тягнуло до того, а в Індокитаю тим більше. І так постало — ”Чар Марокко”, "Далекі обрії” та й інші її книжки. Пригадую собі її перший приїзд до Львова. Це була тендітна чорнявка з усіми прикметами світової дами. Це могло бути в 1933 р. Вона відвідала нас у "Новій Хаті”, де появився її ”Чар Марокко”. При гадую собі її блискучі чорні очі, що рідко колине- будь спочивали. Вона цікавилась усім, що могло їй принести користь. Але не забувала нічого, що лежа ло на дорозі її письменницького шляху. Привезла з собою рукопис нового твору, що його хотіла публі кувати. Я подивляла її зручність у взаєминах із людь ми. А в другий її приїзд було все йнакше. Вона приїхала з чоловіком-французом і зайшла до коопе ративи ’’Українське Народне Мистецтво” при вул Ко- сцюшка. Щось немов відлетіло з її чару. Вона стала більш реальною, тим більше, що вже зарисувалось материнство в її постаті. Розглядала речі в нашій ко оперативі, що могли б їй придатися. Про її творчість ми не говорили, бо вона вже домовилась із ’’Ділом”, про видання дальших її творів. Поїхала з чоловіком у Карпати, щоб йому показати красу наших гір. Вибух Другої світової війни перервав наш зв’я зок. Довгі роки ми не знали нічого про себе. Зайняті своїм горем ми забули про Софію Яблонську. Вреш ті, коли ми опинились за морем, почули одного дня, що Софія живе у Франції. З хвилиною, коли Індо китай уже не належав до Франції, вона зі своєю ро диною прибула додому. Окрім чоловіка в неї було трьох синів. Ми тут підбудовували своє існування, а вона у Франції розв’язувала завдання материнства. Аж коли останній син пішов із хати, чоловік помер, тоді Со фія знов стала тією, ”що шукає”. Найперше свого до му. Знайшла острів, що був висунений у море і там побудувалась. А потім стала шукати своїх. Письменниця Софія Ябпонська В Сарселі її прийняли дуже привітно. Вона розказала про свої пляни, які стосувались фран цузького видання її книжок. Її підтримали в тому, порадили перекладача. Але зайнятись тим не могли. Та вона знайшла іншу спільничку до цього діла. Мар- та Калитовська погодилась їй допомогти. І так вони замешкали на острові. Марта Калитов ська і її шукання краси, немов це було б її життєвим завданням. Треба було квітів? Треба було трави? Там треба підкопати, а там треба вирівняти Все це Марта розуміла й підтримувала. А в довгі зимові вечори можна взятись і за літературу. І так постала їх приязнь, що перетривала смерть. Сьогодні на острові живе Марта. Все зали шилось там так, як було за Софії. На весні ростуть квіти й кущі, влітку приїжджають сини Софії зі своїми дітьми. А восени і зимою іде літературна пра ця. Марта накреслила собі плян і здійснює його по волі. Вже появилась книжка оповідань українською мовою і друга книжка французькою мовою. Вийшла книжка про батька Софії. Підготовляються дальші видання в такому порядку, як це назначила ще Со фія. Не так уже мало, коли врахувати, що проминуло десять літ. Так, десять літ. Це доволі довгий шмат часу, в якому можна б забути письменницю. Але вона не дає нам себе забути. Всі ми, що її знали і подивляли, раді тому, що хтось дбає про її прославу. Навіть, коли б не появлялись її твори у новому виді, вона залиши лась у нашій пам’яті, як рідкісна квітка, що зацвіла на чужому грунті. Л.Б. Звертаємо увагу, що від 1-го січня 1981 р. перед плата ’’Нашого Життя” виносить 13.00 дол. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
