Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
не кажіть, чоловіча голова, то не бабська! Отак непомітно і зберемо для молоді! Це у вас просто геніяльна думка, мій пане! Розгублений завідувач ніяково вклонився і дякував за добру думку, а бабця вже поспішала до хати харчового референта. — Добрий день, пані докторова, — віталася вона солодко з його дружиною. — А я оце від вашого чоловіка. Хоче він дати допомогу студентам, але треба, щоб жінки допомогли, бо, знаєте, поміж нас казавши, що там ті хлопи на провіянтах розу міються. їм аби сісти та з’їсти те, що жінка наготовить. Ну, ми й подумали, кому найкраще за це взятися, як не вам: хай люди не кажуть, що ви тільки сидите та торти накручуєте, нехай побачать, що жінка може зробити, коли візьметься... А ще така бойова, як ви!. Беріться, серденько, беріться, бо без вас, Їй-Богу, не дам собі ради. А ми всі вам допомо жемо. Правда, донцю, ти теж допоможеш, — зверталась вона до доньки пана маґістра, що дивилась на неї широко-розкритими очима. — Підемо, спакуємо, одішлемо, а там студенти нас згадають і скажуть: ’’Нехай легенько буде тим рукам, що нам те пакували”. У дівчинки розгорялися очі, і вона просилася: — і я з вами піду пакувати, добре, мамо? — Підеш, підеш, — дозволяла їй ласкаво бабця. — Учися своїм помагати, бачиш, як твої тато і мама працюють для своїх людей, то й ти повинна так робити, як виростеш. Будеш? — Буду, — радісно згоджувалась дівчина, з гордістю дивлячись на маму, якій не лишалося нічого іншого, як тільки умовитися, де і коли буде вона пакувати посилки. — От і добре, от і дякую, — прощалася бабця, — а я піду ще до хлопців, бо хто зна, що вони там наробили, за цими клопотами у них вчора не була. — Хлопці! Увага! Бабця йде, — перелякано гукав один з мешканців ’’хлопчачої кімнати”, виглянувши у вікно, — Гайда, швидше відчиняйте вікно! В хаті зчинилась метушня — Юрко, вставай, годі тобі вилежуватися, оно бабця іде, — смикав один заспалого товариша, тим часом, як інший відчиняв вікно, а третій кидався по віника. — Ага, попавсь, бабцин улюбленець! Сміявся, як вона мене в мій дижур вичитувала, а тепер і тобі перепаде! — Е, я ще встигну, — вимахнув той віником посеред хати, але бабцин голос спинив його: — Не встигнеш, голубе, не встигнеш! і не роби даром бурю посеред хати. Хіба я вас так вчила вимітати хату? А де мокра шматка? А де попід кочувані коци на ліжках! А накурено, хоч сокиру в хаті вішай! — Та вікно одчинено, — боронився хтось з хлопців. — Бачила.як одчиняли. А хто то одчиняв? Призна вайтесь, хто то одчиняв, бо рукав без ґудзика, і сорочка майорить, як прапор на вітрі. Це в котрого так? — У мене — винився високий бльондин, — тільки вчора одірвався... — Ром цю, у тебе? — з жалем говорила бабця, закочуючи йому маринарку і витягаючи рукав сорочки. — А я тебе все хвалила, що порядний хлопець. — То він тільки, коли до дівчат збирається, — вигукнув Влодко, шаруючи мокрою шматкою під ліжками. — Но, но, не заздри, роби собі своє, — зауважила бабця, швидко мотаючи головою взад і вперед. — Дівчата, дівчатами, а дружба дружбою... А чия черга по обід іти? — Моя, — кидався которийсь на бляшанки зпід консерв, що правили за начиння для обіду. — То йди, а я тут підожду. Бо певна, що вчора ніхто, мабуть, і по обід не ходив, бо мене не було. Напихалися сухим хлібом, та й сиділи так до вечора. — Та коли щодня той горох, — чулася чиясь скарга, але бабцю це не зворушувало. — і горох від Бога. Мій син, Ромцьо, був у 41 році на Україні, та казав, що коли б не горох, німці чисто людей голодом виморили б. Дякуй Богові та людям, що ще горох є. Нема чого з себе паничиків робити. У вас на Гуцульщині були часи, що чоловік і сухому вівсяникові радів. — Та я хіба що, — виправдувався хлопець, — я нічого, їм і дякую, тільки не все охота є йти по той горох та вистоювати в черзі з годину... — Не гніви Бога, не гніви, — дорікала йому бабця, — краще берися та помий горнятка, наставили тут цілу купу, неначе коло кожного кельнерка є або бодай рідна жінка. Глянули б ваші панни, які ви нехлюйчики, жадна і до танцю з вами не пішла б. Почекавши, поки в кімнаті зробився порядок і поки був принесений з черги обід, бабця ішла до себе обідати, а далі починалася знову зачарована орбіта таборової праці: кравецька майстерня, де бабця мусіла асистувати при пробі, чи при краянні; нарада якоїсь комісії, візита до хворого в шпиталі, приняття почесних гостей до табору, чи чергова буря у одягового референта за пару черевиків число сорок і чотири. — Чи я тому винна, пане референте, що Господь мені на кару послав ту дитину? Подивилися б ви самі: щупле, марне, а ногу розтягнув йому Господь аж на сорок і четверте число. Вже будьте добрі, пошукайте, не ходити ж йому босому... Референт пробував щось говорити про свої обов’язки, труднощі, втому, про несправедливі нарікання і безчельність таборян, що приходять до нього і вдень і вночі з усякими дрібницями, — але нічого не помагало. Бабця сиділа у нього камін чиком, на все мала відповідь, охала, хитала головою, картала людей наших і взагалі всіх, але виходила тільки тоді, коли знесилений референт ліз десь до якоїсь особливої пачки і діставав відтіля черевики потрібного розміру. Докінчення на cm. 16
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
