Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ЛЮДМИЛА КОВАЛЕНКО БАБЦЯ ЗАЙКІВСЬКА То гріх перед Богом і неправда перед людьми — називати цю жінку бабцею. Огрядна, червонощока, з блискучими чорними очима, вона була втіленням здоров’я і сили. Особливо ті очі! Не могли дивитися спокійно: блискали, підморгували, сміялися. Не було спромоги встояти перед ними. А як до того ще прилучався басовитий голос, то всі, навіть, нев благанний, з фаху неповоротний харчовий референт почувався непевно і ніяковів, щойно бабця заходила до його канцелярії. А заходила вона частенько! То їй треба було підмоги студентам, то їй боліло серце за тих, кого виключили з ДП, то притьмом треба було роз добути харчів для полонених. Починалося лагідно, солодко, з усіма цере моніями галицької чемности. — Прошу дорогого пана магістра, чи не міг би пан маґістер щось там допомогти нашим бідним студентам. Там те дрантя трохи ледарює, знаю, то я добре знаю, але раз поможемо, а вдруге вже й сконтролюємо, то воно й піде. А пан маґістер напевно не відмовлять, бо я пана магістра знаю отаким о, — показувала бабця на пів метра від землі, — вже й тоді добре серце мали, і все було меншій сестрі яблучка підсовували... Маґістер, перемагаючи внутрішнє ніяковіння, намагався пояснити бабці, що наразі в складі нема нічого, що приділ зменшено, що є труднощі з транспортуванням... Бабця те слухала уважно, спів чутливо похитувала головою, дивувалася, звідки в пана маґістра беруться сили на всі ті справи, але уперто стояла на тому, що таки допомогти треба і що пан маґістер зуміє все те полагодити, аби добра воля. Коли добра воля змушувала себе трохи чекати, бабця починала нетерпеливитися. В очах пробігали блискавки, в голосі чулися громи, брови насуплю валися і — зрештою бабця вибухала. Часом вибух був цілком щирий, часом напо ловину удаваний, бо бабця і сама бачила, що і справді є багато труднощів. Але знала також, що коли натиснути, то із каменя видушиться, і натискала... — О, вже бабця Зайківська щось видирає, — говорили таборяни, проходячи повз канцелярію і дослухаючись до перекатів обуреного, то знов роз чуленого, то знов насмішкуватого голосу. Перекати перекочувались, аж поки переможений чи просто знеможений референт не спускав покірно голови і не кидав втомлено: — Та прошу пані — добродійко вірити, що я вже якось спробую те владнати... Тільки прошу дати мені час... — О, я так і знала, — враз лагідніла і сяяла бабця. — Я знала, що пан маґістер усе зможе, коли схоче. Але вже схоче напевно... У пана маґістра таке добре серце, таке щире, він такий свідомий патріот... А щодо часу, то я, безперечно, підожду... Я підожду... Чи то вже завтра ввечері можна буде те все одержати? — Як то завтра ввечорі? — аж кидався перелякано референт. — Але де! Я мушу ще з завідуючим складом порадитись... — З завідуючим? Тобто з паном Крульни- цьким? О, я з ним уже говорила, він має якийсь там плян... Та я його зараз до вас пришлю порадитись, а ввечері завтра я пришлю жінок, щоб усе те забрали... Та що там їх присилати, коли на чолі стоїть ваша, пане маґістер, жінка. То пані вже сама з паном магістром договориться.... Референт бачив, що його бито скрізь: і на складі, і у власній хаті, і тільки покірно схилявся: — Прошу пані добродійко, як пані добродійці буде зручніше. Він підводився з місця для чемного прощання, але бабця обходила навколо офіційного столу, обіймала маґістра за шию і дзвінко цоломкала в обидві щоки. — Завжди так роби, синцю, завжди так роби. Як ми про себе не подумаємо, то хто про нас подумає? Помагай своїм, синцю, і Бог тобі поможе! Розчулений маґістер схилився над ручкою, а бабця переможно випливала з канцелярії і йшла до складу. — Слухайте, пане Крульницький, харчовий референт хоче дати трохи харчів для студентів, то оце ми з вами мусимо порадитись, як то краще зробити. Він до вас мене прислав. Завскладом безпомічно оглядався, шукаючи виходу, але бабця вела невблаганно розмову далі: — Чи збиратимемо по бльоках, чи просто запро понуємо людям зректися трохи харчів? Ось у вас належиться тижнево 105 грамів масла. Хто там ті 5 грамів коли видить? Нехай люди зречуться, а ви то складете докупи і таки й вийде студентам досить... Скільки у нас в таборі людей? 2500? О, бачите скільки? То як помножимо це на 5, — бабця вже брала папір і вираховувала, а зав. складом намагався виправдатися: — Але прошу пані добродійку, ми все точно важимо.. Як належиться 105, то так і даємо 105. — І добре робите, пане завідувачу, добре робите. Але цим разом, я певна, люди згодяться, щоб їм таки раз не доважити... Ого-го, — втішено відхилялася вона од паперу, — та це й вийде аж 12,5 кг.! Дамо на Мюнхен, дамо й на Ерлянген! Це ви добре придумали, пане Крульницький, їй Богу добре — добре. Я б сама до такого ніколи не додумалася. Що Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
