Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ЛЮДМИЛА КОВАЛЕНКО БАБЦЯ ЗАЙКІВСЬКА То гріх перед Богом і неправда перед людьми — називати цю жінку бабцею. Огрядна, червонощока, з блискучими чорними очима, вона була втіленням здоров’я і сили. Особливо ті очі! Не могли дивитися спокійно: блискали, підморгували, сміялися. Не було спромоги встояти перед ними. А як до того ще прилучався басовитий голос, то всі, навіть, нев благанний, з фаху неповоротний харчовий референт почувався непевно і ніяковів, щойно бабця заходила до його канцелярії. А заходила вона частенько! То їй треба було підмоги студентам, то їй боліло серце за тих, кого виключили з ДП, то притьмом треба було роз добути харчів для полонених. Починалося лагідно, солодко, з усіма цере моніями галицької чемности. — Прошу дорогого пана магістра, чи не міг би пан маґістер щось там допомогти нашим бідним студентам. Там те дрантя трохи ледарює, знаю, то я добре знаю, але раз поможемо, а вдруге вже й сконтролюємо, то воно й піде. А пан маґістер напевно не відмовлять, бо я пана магістра знаю отаким о, — показувала бабця на пів метра від землі, — вже й тоді добре серце мали, і все було меншій сестрі яблучка підсовували... Маґістер, перемагаючи внутрішнє ніяковіння, намагався пояснити бабці, що наразі в складі нема нічого, що приділ зменшено, що є труднощі з транспортуванням... Бабця те слухала уважно, спів чутливо похитувала головою, дивувалася, звідки в пана маґістра беруться сили на всі ті справи, але уперто стояла на тому, що таки допомогти треба і що пан маґістер зуміє все те полагодити, аби добра воля. Коли добра воля змушувала себе трохи чекати, бабця починала нетерпеливитися. В очах пробігали блискавки, в голосі чулися громи, брови насуплю валися і — зрештою бабця вибухала. Часом вибух був цілком щирий, часом напо ловину удаваний, бо бабця і сама бачила, що і справді є багато труднощів. Але знала також, що коли натиснути, то із каменя видушиться, і натискала... — О, вже бабця Зайківська щось видирає, — говорили таборяни, проходячи повз канцелярію і дослухаючись до перекатів обуреного, то знов роз чуленого, то знов насмішкуватого голосу. Перекати перекочувались, аж поки переможений чи просто знеможений референт не спускав покірно голови і не кидав втомлено: — Та прошу пані — добродійко вірити, що я вже якось спробую те владнати... Тільки прошу дати мені час... — О, я так і знала, — враз лагідніла і сяяла бабця. — Я знала, що пан маґістер усе зможе, коли схоче. Але вже схоче напевно... У пана маґістра таке добре серце, таке щире, він такий свідомий патріот... А щодо часу, то я, безперечно, підожду... Я підожду... Чи то вже завтра ввечері можна буде те все одержати? — Як то завтра ввечорі? — аж кидався перелякано референт. — Але де! Я мушу ще з завідуючим складом порадитись... — З завідуючим? Тобто з паном Крульни- цьким? О, я з ним уже говорила, він має якийсь там плян... Та я його зараз до вас пришлю порадитись, а ввечері завтра я пришлю жінок, щоб усе те забрали... Та що там їх присилати, коли на чолі стоїть ваша, пане маґістер, жінка. То пані вже сама з паном магістром договориться.... Референт бачив, що його бито скрізь: і на складі, і у власній хаті, і тільки покірно схилявся: — Прошу пані добродійко, як пані добродійці буде зручніше. Він підводився з місця для чемного прощання, але бабця обходила навколо офіційного столу, обіймала маґістра за шию і дзвінко цоломкала в обидві щоки. — Завжди так роби, синцю, завжди так роби. Як ми про себе не подумаємо, то хто про нас подумає? Помагай своїм, синцю, і Бог тобі поможе! Розчулений маґістер схилився над ручкою, а бабця переможно випливала з канцелярії і йшла до складу. — Слухайте, пане Крульницький, харчовий референт хоче дати трохи харчів для студентів, то оце ми з вами мусимо порадитись, як то краще зробити. Він до вас мене прислав. Завскладом безпомічно оглядався, шукаючи виходу, але бабця вела невблаганно розмову далі: — Чи збиратимемо по бльоках, чи просто запро понуємо людям зректися трохи харчів? Ось у вас належиться тижнево 105 грамів масла. Хто там ті 5 грамів коли видить? Нехай люди зречуться, а ви то складете докупи і таки й вийде студентам досить... Скільки у нас в таборі людей? 2500? О, бачите скільки? То як помножимо це на 5, — бабця вже брала папір і вираховувала, а зав. складом намагався виправдатися: — Але прошу пані добродійку, ми все точно важимо.. Як належиться 105, то так і даємо 105. — І добре робите, пане завідувачу, добре робите. Але цим разом, я певна, люди згодяться, щоб їм таки раз не доважити... Ого-го, — втішено відхилялася вона од паперу, — та це й вийде аж 12,5 кг.! Дамо на Мюнхен, дамо й на Ерлянген! Це ви добре придумали, пане Крульницький, їй Богу добре — добре. Я б сама до такого ніколи не додумалася. Що Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
