Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ХОЛОДНІ ПОТИ МЕНЕ ОБЛИВАЮТЬ МАРТА БОГАЧЕВСЬКА-ХОМЯК Три місяці після того, як українці втратили Львів, у лютому 1919 року у Львові почала виходити друга в історії українська жіноча газета: Наша Мета (пер ша називалась просто Мета), і на її шпальтах гали чанки прийшли до остаточного переконання, що їм треба з’єднаної жіночої організації. У серії статтей Северина Кабаровська писала про жіночий рух у Га личині і при тому бідкалась, що самі жінки не знають історії жіночого руху. Її статті, одначе, незнані, бо мабуть одинокий примірник річника Нашої Мети переховується в Центральному Державному Історичному Архіві у Львові. Ксерокопій немає, на мікрофільм доводить ся довго ждати, і я — як ті монахи, в чиїх келіях я си діла, споглядаючи крізь склепіння вікон у старих грубезних мурах на засніжений Львів, — заповню вала сторінку за сторінкою шкільного зошита закуп леного, на всякий випадок, у Москві. Але робити відписи із друкованих статтей не так важко, як відшифровувати, у цьому ж архіві листи Олени Пчілки чи закарлючки Михайла Павлика. Над ними доводилось сидіти із збільшувальним склом в руці і додатковою лямпою поруч. Добре що архіви і бібліотеки відкриті вечорами і було досить часу по працювати над матеріялами. Проте паніка нападала на мене час-від-часу в Радянському Союзі коли серед архівних матеріялів з'являлися досі невідомі або переочені аспекти істо рії жіночого руху на Україні. Паніка напала на мене в Москві, коли я, чекаючи на оформлення поїздки на Україну, натрапила на те, що українки були серед тих жінок, які вперше в Російській Імперії в 1905 році підняли справу політичної автономії та виступили проти русифікації. Імен тих жінок досі не вдалось мені устійнити, хоч я переглядала цілі стоси поліцій- них звітів. (При тому в мене було враження "deja vu”, зустрічаючи в архівах царської Охранки Гор ську, Дзюбу, Плюща...) Про жіночі рухи в Наддніпрянщині я довідалась із доступних в Америці друкованих джерел, а тут з’являється повніша історія. Навіть Зінаїда Мірна, пишучи в Ж інці 1937 року не знала про все що дія лось, та й переочила дещо. Як інакше пояснити її підкреслення подібности українського та російсько го жіночих рухів? (Архівні відкриття на Україні пове ли мене до нових шукань в Нью Йорку, де я, здава лось, найкраще ознайомлена з наявними матеріяла ми і тут, в УВАН-і, в архіві Ганни Чикаленко Келлер, яка листувалася з Мірною, я знайшла недруковану записку з відмінним від Мірної окресленням україн ського жіноцтва.) В такі-то моменти, коли чітко усвідомлюю собі що от-от і написала б не таку як треба працю, відчу ваю клясичну "анкзаєті” — тривогу, чи, сказавши просто, холодні поти мене обливають. Сняться мені неживі вже жінки, і наші вже як дорослі діти, і обо- М. Богачевська-Хомяк Marta Bohachevska-Chomiak в’язок супроти цих жінок-активісток пом’якшує вину, яку відчуваю, покинувши сім’ю в період, що включає Різдвяні Свята. В одному з чорновиків своєї поточ ної праці влітку 1980 року я написала, що ми не маємо можливости устійнити характер жіночих орга нізацій по різних містах України. Тепер, після повер нення з Европи, я мусіла викинути це речення: його треба замінити двома новими уступами! Три роки тому, коли я погодилась написати ко ротку історію жіночих рухів на Україні, мої профе сійні колеґи дивувались чому я хочу вивчати це пи тання. Сьогодні, після кількох статтей та доповідей, ці колеґи виявляють зацікавлення темою, яка досі не здавалась їм важливою. Двадцять років тому підготовлялась збірна книжка про жіночий рух на українських землях. По яснюючи повільний хід проекту, Мілена Рудницька писала про труднощі зібрання потрібних для писан ня книжок — по деяких з них треба було посилати аж до Німеччини! З того часу появились праці Ірини Книш, Наталки Левенець, Лідії Бурачинської, стаття Анни Кобринської у гасловій Енциклопедії Україно знавства, декілька альманахів. Коротка історія вже не буде правдивою історією жіночого руху. Жіночі рухи на Україні творили тисячі жінок різ них напрямів. Все це потребує ґрунтовного вивчен ня. У коледжі, в якому я затруднена, прийшлось переконувати адміністрацію, що мені потрібний ще один рік безплатної відпустки,щоб опрацювати ма- теріял до історії українських жіночих рухів. Коледж погодився: сім’я, дякувати Богу, вирозуміла. Але тут нова тривога: а що, коли знову восени поїду до Польщі, виявиться, що архів Союзу Українок таки не пропав?! Прийдеться робити нові відкриття... Книжка пишеться, переписується, холодні поти періодично виступають, і намагання заспокоїти себе, що я вже раніше ’’потопала", працюючи над ін шими книжками і якось кожного разу виплила — це намагання не дуже успішне. Історик Марта Богачевська-Хомяк пише книжку про українські жіночі рухи. Для цього вона робила наукові до сліди в архівах України, Росії і Польщі. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
