Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ПОСМЕРТНА ЗГАДКА ГЕРОЇНЯ — СТРАДНИЦЯ (В першу річницю смерти Степанії Онишкевич-Сікори) 8-го червня 1980 р. в передмісті Клівленду, Пармі — Огайо померла, а в три дні пізніше там же, на цвинтарі апп. Петра й Павла, знайшла місце свого вічного спочинку Степанія Онишкевич-Сікора. Люди громадно прийшли на похорон і тризну, бо знали й любили покійницю за її працьовитість, погідну, згідливу вдачу та постійну усмішку. Але, як виявилося, найважливішого про неї не знали. Щойно з прощальних промов на цвинтарі і під час тризни більшість учасників довідалися, що вони ховали жінку-героїню і страдницю, яка майже два десятиріччя жила між ними, збері гаючи за фасадою працьовитости, дружности та постійної мовчазної усмішки, драму свого життя. Драму, яка заслуговує висвітлення в п’єсі, фільмі, чи й опері. Макабричний дисонанс між трагедійною половиною цього життя і логікою буднів спочиває в тому, що відбулася ця трагедія вже після дій і подій Другої світової війни — коли більшість із нас по таборах переміще них осіб в Німеччині готовилися до виїзду в заокеанські вирії, чи й пере бували вже в них. Степанія Зварич народилася 15-го травня 1919 р. в селі Глибочок Великий на Тернопільщині. Вона здобула торговельну освіту, але на справді ’’спеціялізувалася” в штуці під пільної боротьби за визволення Батьківщини. Така настанова молодої дівчини утвердилася ще більше, коли вона вийшла заміж за підпільника Ми рослава Онишкевича, який потім, як командир УПА на Закерзонні, під прибраним прізвищем ’’Орест”, здобув славу безстрашного борця і обдарованого стратега. Що й казати, ’’Стефа” була його найближчою спів робітницею, повірницею і зв’язковою в різних ризиковних дорученнях. Коли закінчилися бойові дії, почав ся хресний шлях для подругів зброї і життя: чоловіка польські кому ністичні режимники заарештували на початку березня 1948 p., Степанію — в декілька днів пізніше. Можна без перебільшення повторити за поетом слова, якими він описує пекло: ’’Пером не можна описати — Не можна словом розказати"... Тільки такими словами можна віддати пекло мук, яке пережила Сте панія, сидячи відокремлено від інших в’язнів, у час дволітньої слідчої тюрми — без будьяких вістей від зовніш нього світу, отже, й без відома про долю чоловіка та кількалітнього синка — Володимира. Суд над Степанією і засуд на 15 літ ув’язнення був нічим у порівнянні з родинними вістями, які нарешті наспі ли: чоловік засуджений на смерть і розстріляний, а сина забрали поляки, щоб перевиховати його на яничара — в ненависті до батьків і України... 1955 p., в наслідок амнестії, скорбна мати — дружина вийшла на волю. Але самій їй, безпомічній, не сила було збирати і складати в цілість черепки свого розторощеного життя... Допомога прийшла, як друг Василь Сікора 1960 р. поїхав з Амери ки до Польщі, віднайшов Степанію і провів ризиковний плян: вони потай одружилися — і на другий рік, під прізвищем чоловіка, по зміні місця за- мешкання, Степанія приїхала до Америки. Але єдиного сина не вдало ся їй привезти... На новому місці вона виявилася ідеальною дружиною, невтомною суспільною робітницею і членом проводу 33-го Відділу СУА. В швидко му часі стала меценаткою Україн ського Гарварду. Робота горіла в її руках. А на обличчі цвіла постійно здержана мовчазна усмішка... Ця усмішка ставала дедалі яснішою, як листовна комунікація з си ном доказувала, що він уже свідомий того, хто він, "ким, за що закуті” були батьки його, а батько і згинув. А в одному листі син у своїх плянах одру ження нарешті вимовив те слово, на яке мати так довго ждала: описуючи свою суджену, він сказав: "Вона — наша”... Це був незбитий доказ що й він сам уже наш, український і це її перемога над жорстоким ворогом! Гарячково заходилася спрова дити свою єдину надію — сина до Америки. Але мачушина доля і цим разом знівечила коротке щастя цієї жінки: не сподівано з’явилася недуга серця, потім операція при відкритому серці, ще сімнадцять днів борні організму за життя... і кінець. Лишилося тільки це чародійне слово: ’’наша", яке вколисало матір — героїню до вічного сну. Цим словом голова Окружної Управи СУА на останній ялинці окреслила й її саму: "Бракує нам нашої Стефи”... Та й чи одному тільки 33-му Від ділові СУА бракує її?... Насправді, її бракує і Централі цієї жіночої орга нізації і кожній нашій громадській централі і всій еміграції. Можливо, що вчасно виявлений життєпис Степани міг показати кому слід, як ведуть себе у громаді люди справжньої праці, жертви та боротьби для української справи. О. Гайський ЗАМІСТЬ КВІТІВ: Замість квітів на свіжу могилу бл.п. Йосифа Жукевича, пересилаємо 10.00 дол. на Фонд 500, а опечаленій дружи ні, членці нашого Відділу і синам висловлюємо наше співчуття членки 3-го Відділу СУА Фінікс, Арізона Замість квітів на могилу бл.п. Миколи Василькова, мужа нашої бувшої членки п. Соні, — яка тепер живе в Калі форнії, складаємо 10.00 дол. на Пресовий Фонд ’’Нашого Життя" а пані Соні з Родиною висловлюємо наші щирі спів чуття. Членки 11-го Відділу СУА в Трентоні, Н.Дж. Замість квітів на могилу бл.п. Володимира Осідача, мужа довголітньої членки управи 43-го Відділу СУА, Іванни Осідач, складаємо 10.00 дол. на Запасний Фонд журналу "Наше Життя” 43-ий Відділ СУА ФІлядельфія, Па. Замість квітів на могилу бл.п. Володимира Рудав- ського, мужа довголітньої членки управи 43-го Відділу СУА, Софії Рудавської, складаємо 10.00 дол. на Запасний Фонд журналу ’’Наше Життя”. 43-ий Відділ СУА ФІлядельфія, Па.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
