Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Дня 13 липня одержали ми відомість, що вся те риторія до Збруча має 15 липня відійти до Польщі. Польське військо вже взяло Заліщики, обстріл у го рах було виразно чути. Решта Галицької Армії мала перейти на Наддніпрянщину, а чоловік і я вертатися негайно до Кам’янця. Всього 17 днів пробули ми в Мельниці, а скільки пережито! Але найважче ще нас чекало. Дня 14 липня мала початись евакуація шпиталю. Василь відділив поля ків і промовив до їх сумління, прохаючи їх, за зазна ну тут опіку, подбати про тих, найважче хворих, що мусіли залишитися, бо не могли б витримати їзди ’’форшпаном”. Залишилося нам коло ста душ для евакуації. В разі приходу поляків, їх уважали б за військово полонених і вони були б здані на польську ласку. Дістати потрібної кількости підвод також не було змоги. Отже, навантаживши ’’форшпани” тяжко хворими й непритомними, решта останками сил тяг нулася пішки. Був це дійсно похід тіней або мерців. Худі, виснажені, з гарячкою, йшли вони нога за но гою за Збруч, бо на своїй рідній землі не могли зали шитися. Ще й тепер, 34 роки згодом, коли це пишу, мороз проходить поза шкірою, як тільки згадаю цю дорогу. Стояла спека. Сонце пражило немилосердно й, здавалося, — хотіло виссати з нещасних мандрівни ків, що нагадували тіні ’’Дантового пекла”, останні соки. Води взяти не було в що і вона швидко нагрі валася до гарячого. Щохвилини ми зупинялися, щоб рятувати когось. Дехто з них лягав, чи падав у траву, або порох дороги, чи робив якісь інші несвідомі рухи. Як удалося нам довезти всіх живими — досі не можу збагнути. Докінчений. При дослідах під час своєї вчительської праці по селах. А тут було таке багатство їх! Декоративна здібність і рисівничі вміння Софії придалися в музейній роботі. Її знання і замилування почали цінити. Незабаром уже дору чили їй оформити музейну летючку п.н. ’’Тканини”. Такий посібник для відвідувачів видають усі етно графічні музеї, і тут він появився за її підписом. А трохи згодом вона разом з Іриною Гургулою уло- жили книжку ’’Народні майстри”, де опрацювали вишивальниць, ткачів, килимарів, різьбарів, гончарів та склодувів, майстрів Львівської области. Не знаємо яка була участь Софії у дослідах і на писанні цієї книжки. Поруч досвідченої дослідниці І. Гургули вона вперше, виступила як дослідниця народнього мистецтва. Напевне багато вона викона ла під проводом і вказівками першої. Та знов не була її участь надто мала, коли їх прізвища стоять поруч. В одному можна бути певним. А саме — розділ про різьбарів це напевне в великій мірі твір Софії Чехо- вич. Так само зарисовування вишивок, стінного роз пису, розгорнення писанкового орнаменту — це діло Софії. Звідкіля така певність? Бо черговий твір Софії — за її єдиним підписом, що вийшов у 1968 р. — це монографія про різьбаря Степана Чайку. Цей тала новитий селянин із с. Бродки Пустомитівського ра йону Львівської области вирізнився в дереворізьбі. Та він не дійшов до того самого лиш охотою оформлювати дерево. Ще малим хлопцем він Ввечорі прийшли до якогось великого лісу й рі шили тут розташуватися на нічліг. На краю його сто яла самотня хата, а коло неї криниця. Чоловік узяв фіру й поїхав до Кам’янця Подільського, щоб при готувати там місце у шпиталі. Він знав, що шпиталі переповнені тифозними, а ця валка вимагала особливої уваги. Сподівався також одержати підво ди, що виїхали б напроти. А валка залишилася на мою відповідальність. Я сиділа на краю ліса, оточена тими безталанни ми. Час від часу дорогою попід лісом проходили ча стини Галицької Армії, ідучи на Наддніпрянщину. Низько схиливши голови, щоб заховати своє при гноблення, а може й настирливу сльозу, відходили вони в повному порядку... Зі зброєю в руках,але, на жаль, порожньою, вистріливши всі набої... О, якби не цей брак! Якби наказ взяти Заліщики не захопив їх з останніми п’ятьма патронами... Хворі, що сиділи коло мене, були пригноблені, дехто з них плакав. Ці сльози й це почуття безпорад- ности в хвилину найбільшої трагедії народу, навіки затерло сліди Збруча в моїй душі... Коло мене на траві лежав молодий старшина, знеможений хворо бою. Тремтячими, спаленими гарячкою устами він ледве шепотів: ”Хай їм Бог віддячить...” Пізно вночі приїхав Василь із Кам’янця. На ранок тут уже мали бути поляки. Йому вдалося дістати обі цянку примістити всіх хворих у шпиталях і дістати гроші на прохарчування нашої валки. Продовження буде залюбки вишукував у лісі викручене коріння, особли вої форми галузки і подібні дивовижі. У тих витворах природи він знаходив подібність до якоїсь тварини й ножем додавав конечних рис. Згодом уже дорослим він створив цілу ґалерею таких лісових "типів”. У праці Софії -Чехович вони поділені на категорії, і кожна з них докладно опрацьована. Ще одну працю виконала Софія в той час. Вона зарисувала цілий альбом писанок, дарма, що ця га лузь народнього мистецтва тоді ще не була офіцій но признана. А вона завдала собі труду розгорнути орнамент кожної з них у такій формі, щоб міг бути використаний для тканини чи кераміки. Напевне плянувала колись таке зробити. Але вже не встигла виконати того. Цю працю з її спадщини передано до львівського відділу Академії Наук. Невеликий мистецький дорібок Софії Чехович. Але він свідчить про те, що в її душі жевріло оте замилування до народнього мистецтва і при найпер шій можливості розгорілося. При відповідних умо винах вона могла стати цінною дослідницею, що опрацювала б не одну ділянку народнього мисте цтва. Софія Чехович померла у 1971 р. Вона похована поруч своєї матері. На її скромному могильному камені, під її іменем і прізвищем зазначено, що вона мистецтвознавець. Це окреслення є гідним признан ням її життєвого осягу. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
