Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Продовження. Із мандрівок про дозвіл до цих ролей запрошувати українських дівчат з м. Ярослава. Другу концесію, що її здобув капт. В. Котович було те, що "Наталку Полтавку”, поставлену таборовим театром, могли дивитися не тільки таборовики, але й ци вільні глядачі з Ярослава й суміжних сіл. Під кінець австрійська влада поставила внесок на під несення капт. Котовича до ступеня майора. Про піднесення до цього ступеня надруковано в останньому ’’Штрефлері" (бюлетені міністерства військових справ), що появився у Відні вже 5 листопада 1918 р. Коли цей ’’Штрефлер” дістав ся в руки української військової влади, сотн. Котовича не гайно йменовано отаманом (майором) з датою старшин ства 5. XI. 1918. Ще перед тим, Державний Секретаріят Вій ськових Справ (ДСВС) іменував його командантом Стрий- ської Військової Окружної Команди, одної із 12, що поста ли тоді на території Західньо-Української Народньої Рес публіки. Стрийська округа обіймала повіти Стрийський, Жидачівський, Скільський, Долинський і Калуський. Мі сто Стрий стало важливим мілітарним центром, в якому мі стилися різні високі команди (напр. Обласна команда, май бутня Команда III Галицького корпусу), розташувався великий військовий Гарнізон з запасним пішим (к-т сотн. Хром’як, згодом майор Клюн), кіннотним (к-т майор Табо- ра, згодом сотн. Е. Шепарович), гарматним (к-т сотн. Лянґ) полками, військовим залізничним депо із залізничною сот нею, стійковим куренем і польовою жандармерією, що роз міщувалися в казармах ім. Богдана Хмельницького (при вул. Дрогобицькій) чи ім. Івана Мазепи (на замку). У Дулі- бах стояла перша боєва літунська сотня Літунського полку УГА під командою пор. А. Хруща, яка мала знаменитих лі тунів кол. австр. і російської армій. Так, у загальному нари сі, виглядало військове господарство от. В. Котовича і тре ба признати, що в ньому був зразковий порядок і дисциплі на, може, в цей час і небачені в інших державах, що поста ли на руїнах Австро-угорської монархії. Військова окружна команда містилася в будинку Руської бурси при вул. Кра- шевського, і немає де правди діти, я дуже люблю мандру вати навколо цього будинку, бо з ним, у мене, пов’язано ба гато спогадів. У цьому будинку, ми, юні стрийські пласту ни, ще довго перед Листопадовим зривом були включені до української армії й складали присягу на вірність україн ській державі. До цього будинку ми звозили зброю й амуні цію з усього міста й складали її в пивницях під вугіллям на всяку потребу. У ніч перед Листопадом, ми зібралися тут усі, 150 ’’мужа”, з яких найстаршому було 17, а наймолод шому — 13.У ніч перед Першим Листопадом, ми тут озбро їлись, щоб під проводом старшин вирушити вночі займати різні важливі об’єкти міста. Наша сотня отримала офіційну назву ’’першої пластунської сотні”, а коли виявилося, що других і третіх таких пластунських сотень не було, то ДВСВ охристив її назвою "Окремої пластунської сотні", вона ста новила всю збройну силу Стрия в перші Листопадові дні, заки переведено мобілізацію українців від 18 до 35 р. жит тя. І ця "Окрема пластунська сотня” була диспозиційною частиною Військової окружної команди, отже під безпосе редніми наказами от. В. Котовича і його адьютантів, пор. Коника й Василишина. В останньому своєму наказі до нас уже в травні 1919 p., от. Котович призначив нас до різних старшинських шкіл (мене до Старшинської школи зв’язку), які ми закінчили й відбули всю епопею УГА, а дехто ще й епопею Армії УНР. Повернулись додому підхорунжими, за лишивши багатьох товаришів навіки, на українських сте пах. І тоді ми довідались, що нас до гімназії не приймають, бо "задовгу перерву мали в науці”. Можемо зголошуватись до іспитів як екстерністи. Вклад Стрийської Військової окружної команди під ко мандуванням от. В. Котовича у визвольну війну був дуже значний. У цьому відношенні, Стрийську округу перегнали тільки Коломийська й Львівська округи. За моїми підрахун ками, зі Стрия на фронт відійшли 24 похідні курені піхоти, 1 кінна сотня, 7 гарматних (у тому одна гавбична) батерій. Вісім стрийських і калуських піших куренів зберегли свою організацію до кінця визвольної війни. До стрийських команд зголошувалися часто різні французькі офіцери. Були між ними правдиві французи, але й були теж перебрані польські шпіони. Перекладачка ми для них виступали пані Олена Котович, або панна Нео- ніля Бобикевич, дві стрийські українки, що знали фран цузьку мову. Крім учительської семінарії, пані Котович за кінчила теж Вищу Жіночу Школу у Львові,де ця мова була малощо не найважливішим предметом. Знання французь кої мови зберегла ОленаКотович до кінця свого життя. Нео- ніля Бобикевич вийшла заміж за д-ра Ярослава Селезінку, майора-інтенданта III Галицького корпусу, згодом адво ката в Радехові, розстріляного большевиками в 1940 році. Після закінчення війни й повороту до Стрия, польська окупаційна влада не прийняла вже до праці В. Котовича, кол. військового коменданта Стрийщини. Місця для нього, на державній праці, вже не було. В цей час, В. Котович за ходився коло організації українського дівочого учитель ського семінара "Рідної школи”, якого згодом став дирек тором. Школа розвивалася прекрасно, даючи змогу сотням українських дівчат здобути середню педагогічну освіту. Зорганізувавши учительський семінар, В. Котович не спо чив на лаврах і довів ще до організації філії Українського Музичного Інституту ім. Лисенка в Стрию, що добором своїх педагогічних сил, стала одною з кращих українських середніх музичних шкіл у Галичині. Навіть большевики не могли її зліквідувати й вона існує досі. І ще за німецької окупації В. Котович прислужився українській громаді, одержавши становище віце-бурґомі- стра м. Стрия. Німецькі окупанти респектували кол. вищого старшину австрійської армії, що говорив до них доскона лою німецькою мовою. І немає сумніву, що В. Котович уміло використовував цю обставину для добра всієї української громади. Але зустрічатись з новими "визволителями" зі Сходу, п. Котович уже не хотів. Вже за першої окупації наше місто від них дуже потерпіло, і загинуло тоді, з їхньої руки, чима ло чесних і гарних українських людей. І коли переможна совєтська армія осягнула лінію р. Дніпра, п. Котович, як звичайно рішучий у своїх акціях, зібрав свою родину й ева куювався з нею на захід. Доля привезла його з родиною до табору переміщених осіб у Карльсфельді, а згодом до та бору в Берхтесґадені. В обох цих таборах проявляв ще жи ву діяльність аж важка недуга остаточно зламала бадьоре тіло, й п. Котович помер 19 липня 1948 р. у мюнхенській лічниці. Тіло його поховано на новому берхтесґаденському цвинтарі, з якого видно озеро Кеніґзе, що його за життя не біжчик дуже любив. А пані Олена пережила свого дорогого мужа на 31 рік, вмираючи несподівано 28 серпня 1979 р. Це свято Успення Божої Матері, празничне свято стрийської парафіяльної церкви, в якій пані Олена ставила свої перші кроки як віддана дружинниця св. Марії. Хто може сумніва тися, що Всеблагая Божая Матінка покликала свою віддану дружинницю у своє свято, що має глибоке символічне зна чення? Докінчення на обкладинці Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
