Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ЧИ МИ ВИКОРИСТАЛИ ЛІТО? О -КА В нашому, чомусь завжди за короткому на все часі, одне, що залишається, то плянувати виконати на літних вакаціях все те, що ніяк не було змоги зробити впродовж року. Тож звичайно обіцюємо собі "наздігнати” все занедбане і відпочинок, і читання, і вишивання чи просто довше перебування у природі, так наче цей вакаційний період буде безконечний, а кожний його день матиме принаймні 48 годин. Часто ті великі пляни так нас пригнітають а втома цілого року так нагло виходить наверх, що у висліді нам нічого не хочеться і вакації перелітають немов сон, а це, що ми плянували чекає далі. А все ж на одне, навіть на найбільше лінивому дозвіллі є час — а це на розмову. Чи з родиною, чи зі знайомими чи з друзями, розмовляти завжди можна без зусилля і без пляну. Отож проминають не ’’п’ять хвилин для ближніх” а година-дві, так само на довгі політичні дискусії чи рефлексії подій останніх місяців. Звичайно ті розмови проходять поділеними групами за віком а то за статтю. Якось забувається, що спокійна розмова у літньому затишку це ідеальна нагода перекинути кладку поміж покліннями, послу хати саме зовсім інших думок, не своїх однолітків, а то і висловити власні. А вже найкраща це нагода для старших віком, розповісти молодшим про себе, про свою родину, про давні переживання, про те, як воно було, коли ми були молоді чи були молодими наші батьки й діди. Розуміється ті розповіді не можна зачинати тим, як то ’’колись було добре”, чи які ми то молодими були ідеальні. Це постійне порівнювання із критикою сучасного саме викликує неохоту у молодих послухати споминів старших. Але коли роз казуємо об’єктивно про минувшину, про свої чи чужі переживання, тоді вас слухають з цікавістю молоді та це дозволяє їм трохи краще пізнати й зрозуміти батьків, членів родини чи своїх виховників. Саме тепер до того краще підсоння, як декілька років тому. ’’Пізнай своє коріння” — сьогодні вже популярний клич серед американців. Ось попала мені тепер в руки стаття у Нью Йорк Таймсі, якої авторка стверджує, що осягнула "певний вік”, тобто старість і нагло почувається немов живий архів. Багато її друзів уже померло, а тепер до неї зверта ються їхні діти, чи інші молодші члени родини з про ханням розповісти чи написати їм про тих близьких, що відійшли. Вони жаліють, що ніколи не мали чи не хотіли мати часу на це. Вони шукають за минув шиною, за своїм корінням, за дрібними але для них цікавими переживаннями їхніх предків. Коли така настанова у нашому довкіллі, думаю що і у наших молодих знайдемо більше охочих слухати про минуле. Це треба нам доконче вико ристати. Отож, якщо ми наш літній відпочинок збагатили одною принаймні розповіддю чи одною розмовою з молоддю, тоді ми не повинні мати докорів сумління, що книжки і вишивки залишилися неторкнені. Вони можуть почекати на чергове літо. ДЯКУЄМО Висказуючи свою вдячність Іванні Савицькій, яка не прийняла гонорару за виступ на Лемківському Вечорі в Ютиці, Н.Й. в дні 16 травня 1981 р. складаємо 25.00 дол. на Запасний Фонд ’’Нашого Життя”. 57-ий Відділ СУА в Ютиці, Н.Й. ВЕСІЛЬНЕ ПОБАЖАННЯ Юрієві Джаман, синові нашої членки Олі Джаман, складає мо щирі побажання, щастя і добра з нагоди одруження з Та- нею Фат, що відбулося дня 18 жовтня 1980 р. в Трентоні, Н.Дж. З цієї нагоди складаємо 10.00 дол. на Пресовий Фонд "Нашого Життя Членки 11 Відділу СУА в Трентон, Н.Дж. на ’’бабку”, а звідтам уже можна було безпечно спостерігати все, що творилось внизу. І ми обоє з сестричкою дивились широко роз плющеними дитячими очима (як на картині ЕКа) і слухали, слухали... І дивом дивувалися, чому на весіллі так багато плачу, голосінь?.. Плаче молода, плаче мама молодої, плачуть свашки-дружки, коли на хвильку надіймуться і перестануть співати. Тільки молодий не плакав. Він — малося таке вражіння, взагалі не знав, що з ним твориться, куди це він попав і що це за оказія?.. А пан староста, — такий статечний ґазда, як наш заслужений весільний ’’тост майстер”, інженер Пік- П’ясецький, тільки з довшими вусами; той додавав ще більшого жалю і так розжалобленій молодій як княгині... — Яка ж ти щаслива, доню, — говорив, — що заміж виходиш! Ой, яке ж добро буде тобі за мужем: води не меш носити, сама потече тобі з очей! Дрівець до хати не понесеш — самі за тобою полетять! При всьому сантименті до весільних традицій нашого народу, а не бажав би жадній молодій (чи там княгині) щоб такі желання знайшли застосу вання в її подружньому житті! Навпаки, — всім гантерським, верховинським і союзівковим нареченим, і тим, уже звінчаним, і тим, що ждуть своєї черги, побажаймо, щоб радість, щастя і любов були найчастішими гостями в їхньому родинному гніздечку, і щоб було їхнє життя таке світле, як космацька вишивка, і таке красне, як скульптура Михася Черешньовського, і таке багате, як малярство Михайла Мороза і таке веселе, як вакаційне число журналу ”Лис Микита”! |М.
Page load link
Go to Top