Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ҐЕТТО ПОТРІБНЕ ХОЧ КІЛЬКА РАЗІВ У РІК — Скільки праці, зусилля, піклування дітьми, щоб їх добре виховати, дати їм українське товариство, а дурний вчинок приятелів може це все зруйнувати... — Марійко, що трапилось? — Ех, Любо! Коли подумаю про всі ці літні місяці, коли я дітям спроваджувала українське товариство, возила їх до Гантеру навіть, потім вони самі вже почали їздити на Союзівку! — Це дуже розумно й похвально, Марійко! Це ти дуже добре робила, отже...? — Отже, Любо, відколи мій найстарший, Ігор, мав 16 років я возила дітей до Вайлвуду, на той попу лярний, 4-ий тиждень серпня. — І все добре було, Марійко? — Шість років було все дуже добре. Я сиділа й пеклась на сонці, чекала, щоб вечір прийшов і втікала в холодок. Ігор та Оксана приставали до молодих, що сиділи, мов пінгвіни, кількома рядами коло ПанАм готелю. — О, Марійко, я пригадую це місце, недалеко від нього, там я зустрічала цікавих осіб, і ми полагоджували різні громадські справи. Але як вийшо з твоїми дітьми? Все було гаразд до минулого літа. Тоді моя сестра хотіла разом зі своєю дочкою, Лесею, приїхати до Вайлвуду. Ми мали помешкання в тім самім будинку. Та почалась проблема вже від першого дня, бо Леся чомусь привезла свою товаришку зі школи, італійку, Кейті. Почались комплікації, бо з близькими членами родини через Кейті, у її присутності ми вже розмовляли по-англій ському. — Не можна було нічого змінити? — Ні, бо Леся була вдячна Кейті, що та нею зайнялася у бурсі під час хвороби тощо. Отож вдячність моєї племінниці вийла мені на велику прикрість і біль. Наше спільне перебування довело до того, що Ігор заручився з Кейті! Я зрозуміла свою знайому, — її почування, цілковите пригноблення. Що ж можна тепер зробити? Марійці нічого не порадиш, а її біль щораз більший із зближенням дати шлюбу її сина... Марійка просила мене повторити моїм читачам ці дві поради: 1) Кілька разів розповісти доростаючим дітям, що їхні батьки й діди та бабусі приїхали до цієї країни не через велику біду (як більшість ірляндців чи італійців), але тому, що в Україні не могли бути активними українцями. То ж усі жертви під час війни й таборів були для того, щоб рятувати родину й українське покоління. То ж коли діти чи внуки зав’язують тут мішані подружжя, то всі жертви стають надаремними. 2) Союзівка, Гантер і Вайлвуд — це наші вакаційні ґетта. Ми їздимо туди, щоб там бути з українцями. Отже — хоч у ці місця не привозьте не- українців. Залишіть нам хоч клаптик нашого Гетто — для зустрічей наших дітей. Любов Калиновим ВЕСІЛЛЯ В "КСЕНГ Відтворюючи в пам’яті довгу серію влаштованих у Гантері ’’козачих” малярських виставок, спершу ЕКових індивідуально, а далі в союзі з синами, при гадалася мені одна з найпомітніших з цих виставле них картин — ЕКове ’’Весілля”, що тепер є власністю і прикрасою дому д-ра Романа і Лідії Смиків, з Колл Ситі, Ілл. ЕКове ’’Весілля” — це фактично не картина, а ціла селянсько-галицька епопея, цілий роман. Можете стояти перед нею годинами і читати, неначе з книжки, про наш побут, звичаї, традиції, про психіку народу, народній гумор, етнографію, демонологію. І кожний з нас, хто мав колись нагоду бути учасником такого весілля, міг би себе легко віднайти на цій незрівнянній панорамі: хто з молодими в танці, хто між ґаздами на поважній розмові, хто коло весільного стола, на лаві, а хто, може, відпочиваючи, знеможений під лавою. Я, звичайно, знаходжу себе на печі... якщо при гадуєте, у верхньому правому пляні картини, сидять на печі двоє діток, хлопчик і дівчинка, ще й чорний котище біля них світить сліпаками. Отак воно справді бувало: коли нас двоє, тобто меншу сестру Олю, і мене, брали на весілля, то зразу напоминали: ”А, ви, бахурі, не плентайтесь людям попід ноги, бо тя одне з другим розтопчуть, як жабу! Скакайте хутко на бабку!” ’’Бабкою” називали у нас, в Бібрецькому повіті, піч, а радше запічок. Для нас, малих пуцьвірків, це було щось неначе цитаделя, або фортеця чи інший Альказар. Нам давали в руку по відповідній байді книша або короваю, висаджували Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
