Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
сказав). Пані вислухала всі мої інформації, розпрощалась і пішла, а я мусів ще здаьати точну реляцію з цієї розмови вдома. Батьки хотіли знати, чи я успішно справився зі сво їм завданням, але було їм теж дуже приємно, що власне пані Котович стала зі мною до цієї розмови. Панство Кото- чові були нові в Стрию, але вже за короткий час здобули собі велике признання з боку української громади тому, що обоє віддано працювали для української народньої спра ви. Цей час історики Стрия назвали "ерою” д-ра Євгена Олесницького (1890-1917), стрийського адвоката й посла до віденського парляменту та львівського сойму. Він був незрівнянним організатором і керівником українського життя в ділянці політичній, економічній, культурній і сус пільно-громадській. В Стрию й на Стрийщині раділи кож ною "новою силою”, що ставала до народньої праці й ви соко цінили тих, що виявляли свою придатність і мали успіхи в цьому ділі. Такими, власне, виявилися в Стрию панство Олена й Володимир Котовичі. Володимир Котович (1877-1948), з родини українських учителів, абсольвент природничого факультету Краків ського університету, не пішов звичним шляхом "супленту- ри”, а потім учителювання в гімназії, але станув на працю в стрийському повітовому шкільному інспектораті, як його практикант. Це рішення виникало з поглядів на далеку ме ту, бо ж якщо українці справді прагнули рівноправности з поляками в австрійській Галичині, а може й відокремлення українських земель Австрії в окремому коронному краї, вони мусіли мати людей, здатних не тільки учителювати, але й бути вишколеними в адміністрації шкільництва. Про лізти українцям в шкільні інспекторати було важко, але п. Котовичеві послужив факт, що в той час стрийським ін- спекторатом керував відомий польський письменник, Юліян Новаковскі, що ніяк україножерством не визначався, а навпаки цілком примкнув око на факт, що його "практи кант" зразу кинувся у вир української суспільно-громад ської праці. Найбільшим досягненням п. Котовича в цей час, було сформування й випосаження сокільської орке стри, що згодом стала прикрасою українського Стрия і його репрезентантом на різних народніх святах, до Здвигу Соколів і Січей у Львові включно. На капельмайстра цієї оркестри запросив В. Котович вислуженого військового ка пельмайстра п. Пруша, під проводом якого оркестра набу вала доволі виразного мілітарного характеру. Згодом ор кестра стає самоприбутковою. Граючи на вечерницях і ве сіллях, як теж на інших оказіях, оплачувала вже сама себе і приносила доходи. Але, про те, скільки було треба завзя того труду й коштів, щоб оркестрі справити інструменти, вбрати її в сокільські однострої, навчити її справно маршу- вати і під час маршу грати, — про те знав добре тільки В. Котович і його найближчі співробітники-ентузіясти сокіль ської оркестри. Найбільшу сатисфакцію мали стрияни в тому, що перший кадр оркестри складався майже виключ но з ремісничих учнів стрийських залізничних варстатів. Ці хлопці були під польською опікою й були призначені на полонізацію: хочеш посади на залізниці, принеси латин ську метрику. Цих хлопців вишукував найближчий співро бітник п. Котовича, — п.Ґлов’як що з п. Котовичем був у по стійному контакті. Іншою ділянкою праці, в якій проявив був себе п. Кото вич у той час, був мішаний хор "Боян”. Панство Котовичі стали членами хору, що мав уже за собою довгу історію і значні успіхи з таким своїм диригентом, як о. Остап Нижан- ковський (батько композитора Нестора), що й сам був ві домим українським композитором, віртуозом-піяністом і професійним хоровим дириґентом. У "Бояні" В. Котович не тільки співав, він став заступником директора хору із зав данням підготовляти окремі голосові партії для генераль них проб, ведених о. Остапом Нижанковським. У музиці В. Котович новиком не був; крім доброго голосу він ще Володимир Котович Wolodymyr Kotovych. добре грав на скрипці, а теж і фортепіян не був йому чу жий. Для "Бояна" він подбав про добру підручну бібліоте ку, сам переписуючи численні партитури і голосові партії для співаків. Хор "Боян” завжди виступав з нотами в руках. Це був вислід довготривалої й кропіткої праці В. Котовича, до якої він притягав теж свою дружину Олену. Ще іншою ділянкою праці В. Котовича була його праця для професійної організації українського учительства. Стрийський відділ "Взаємної помочі українського учитель ства”, під його проводом, виріс у поважну інституцію, яка проіснувала аж до першої большевицької окупації м. Стрия. В 1914 році, почалася перша світова війна і В. Котович як резервовий старшина австрійської армії пішов на фронт. За свою службу здобув чимало австрійських військових відзначень, у тому теж високий орден: "Сіґнум лявдіс”. Ко ли його здоров’я значно погіршилося в наслідок воєнних тарапатів, австрійська військова влада призначила (тоді) свого капітана комендантом табору військовополонених російської армії в Ярославі. У таборі переважали полонені української національности і серед них капт. В. Котович повів широку національно-виховну працю. Зорганізував курси для неграмотних, які сам провадив, подбав про чи тальню з українськими газетами й книжками, провадив гу- тірки й виголошував доповіді. Вершком цієї діяльности бу ла організація таборового театру. Звичайно в таких таборо вих театрах ролю дівчат грали відповідно підібрані юнаки, але капт. В. Котович зумів у корпусній команді постаратися Продовження на cm. 18
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
