Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ІЗ МАНДРІВОК ДОРІЖКАМИ МИНУЛОГО Присвячується пам’яті Олени й Володимира Котовичів ЛЕВ ШАНКОВСЬКИЙ Люблю ходити доріжками минулого. Коли вже до краю обридають мені заокеанські свободи й порядки, тоді за любки тікаю до рідного міста й блукаю його затишними й замріяними вулицями. На вулицях зустрічаю чимало добре знайомих людей, з якими цікаво поговорити про всяку бу вальщину. Говорити легко, бо те, що було давно, пам’ятаєш добре, а сьогодення чомусь скоро вилітає з пам’яті, неначе його й не було ніколи. Це так, як прочитати добру книжку і дивитись телевізійний фільм. Першу пам’ятаєш ціле життя, а фільм забуваєш через тиждень. Вчора, при неділі, був знову у рідному місті. Бачив його таким, яким воно було ще заки через нього перекотилися громовиці двох світових воєн і заки в ньому почали з’явля тися різні "визволителі”, що кожний з них переіначував мі сто на свій лад. Небагато з нас уже пам’ятає наше місто та ким, яким воно було перед першою світовою війною. Хто ще пам’ятає, наприклад, що від спортового парку ім. Йор- дана аж ген до торговиці ріс високий ясеновий ліс, який упав жертвою першої "польської” зими 1919-1920 pp. Ним топили стрияни в печах, бо ніхто до міста вугілля чи дров не возив. І коло лісу, надбережна вулиця Лелевеля. Доми тут гарні, розміщені в садах і городах, і живе тут чимало українців, бо й до церкви близько, й до ріки недалеко, і парк під носом, і живеш немов на хуторі, ніби в місті, але не в тісній міській ’’кам’яниці”. Радо мандрую цими околиця ми, бо ж стільки гарних спогадів пов’язано з цими місцями! Ось і тепер пішов вул. Лелевеля. Минув віллу, в якій жили Весоловські й Левандовські (Боже, скільки гарних спогадів з цього подвір'я), і знав, що зараз зустріну моло ду, привітну пані, бездоганно вбрану за останньою модою, обов’язково з парасолькою в руках (від сонця, бо ж пара соль) і милим усміхом під широким капелюхом. Знав, що пані йде тепер до церкви, бо ж там служитимуть св. Літур гію для дружинниць св. Марії, і що в цій Дружині пані Оле на Котович є рушійною силою. Зокрема вона прислужи лась Дружині тим, що притягнула до неї сільських дівчат, які служили в українських і неукраїнських домах. Для цих дівчат організовано різні курси, гутірки, покази, імпрези. Стрийська Марійська дружина діяла в дусі євангельських і шевченківських заповітів. Ідейною Марійською дружинницею залишалася пані Олена Котович все своє життя. В далекій від Стрия Філя дельфії, пані Олена Котович працювала віддано для Ма рійської ідеї до самої смерти. Була двома наворотами на керівному становищі в Дружині св. Ольги, підготовувала прекрасні академії. Гї шляхетна вдача, надзвичайна солід ність і працьовитість, особиста лагідність і толерантність до іншої думки, велика особиста культура, людяність і глибокі патріотичні почування ішли в парі зі щирим пієтизмом до Божої Матері, яку обожувала з глибоким відчуттям усе своє праведне життя. Знаючи, що зустріну пані Олену Котович (у нашому мі сті знали один одного всі разом і кожний зокрема), я мусів до цієї зустрічі відповідно приготуватись. Тоді в нашому місті не панувала засада: ”я не дбаю", і я, гімназійний "шкут" (учень першої гімназійної кляси) не міг минути стар шої особи, не сказавши їй ні одного доброго слова, а навіть не поглянувши в її бік, як це діється тепер. Ви були "шкут”, але пані Котович була вже учителькою державної школи, і Сл. п. Олена Котович Olena Kotovych. ви мусіли її чемно привітати згідно з усіми засадами зви чаїв доброго виховання, сказати сакраментальне "ціруці” і бути готовим до відповіді на всі питання. Ви могли бути певні, що питання будуть, бо ж знову всупереч сучасній моді, старші радо ставали з молодими на розмови, попер- ше тому, що любили їх, а подруге тому, що хотіли знати, що в новій молодій зміні росте. Тоді дві генерації українського народу жили разом, а не поруч, як тепер. Я не помилився. Виконавши весь ритуал привітання, геть із скиненням шапки, притягненням правої ноги до лівої й уклоном цілим тілом та сповним привітом, я почув від гарної пані питання: — Куди ж ти, Левчику, ідеш? І Левчик знав, що язика в роті забути не міг, як і не міг збути запитання гарної пані будь-чим. Він знав, що ця роз мова, — це щось ніби іспит, і що коли здаси його на добре, в місті знатимуть про те, а коли провалишся, то про те ні кому не скажуть, хіба тільки тобі. Цілком навпаки, як тепер: коли почують про тебе щось злого, зараз розбубнять про те на телефоні, але коли почують щось доброго, про те ніхто нікому нічого не скаже. Отже треба було розказати пані про все: про футбол у парку, про науку в школі і професорів, і що татко радіє но вим садом, а мамця їздила аж на ярмарок у Сморжому, щоб набути молочні корови, що будують нову школу в Дулібах, і що навезли багато піску для будови, з якого дочки дирек тора Інокентія Захарієва, Галя й Муха і я будуємо замки, які потім бомбардуємо камінням, (що насипав Мусі піску в русі коси, які мусіла через те розплітати, цього я вже не Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
