Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
дорога веде просто до тростянецького дому. Не видержую: — Антошку, чи в старому млині коло двора ще дальше страшить? Поблажлива усмішка: — А Бог його знає, одні ка жуть, що старий дідич по ночі ходить над водою, другі — що неправда, ніхто не знає, як воно є, але ліпше тобі туди вечером не бігати! — Думаю хвилину і знову: — А в Передільниці все ще крадуть коні? Згірдливе: — Якже ж, паннунцю, таж там злодій на злодію їде і ще й злодієм поганяє! Не можу собі цього ніяк уявити, зрештою радість не дає спокійно думати: — Антошку, а як Каштан і Си вий знають, куди дорога до Тростянця? Пояснює терпеливо, як річ просту і зрозумілу: — Ба якже, таже кожне сотворіння знає свою дорогу додому. Ліворуч колишеться в липневому сонці квітистий луг, далі — темна смуга кущів над потоком, вище вгорі, ясні пшеничні поля, де-не-де перетикані старою пільною грушею. Праворуч, густий, аж синій сосно вий ліс шумить, як завжди, і пахне розігрітою сонцем живицею. Тепер він привітний і знайомий, але в місяч ні, аж білі від срібла ночі стає дивний і таємничий — тут приємний дрож пробігає тілом! Тішуся: стільки ціка вого і нового — стільки повних, налитих сонцем вака- ційних днів переді мною!! Радість аж не міститься у малому худорлявому тілі. Дим з Антошкового ’’махор кового дзиґара” снується сивими кругами і, несеться з вітром і — вертить у носі. Пчихаю. "Соррі, може моє курення вам заважає?” — дивлюся просто у ввічливе лице старшого пана зліва. Поволі притомнію, дещо не до ладу запевняю, що ні, що його курення ніяк не зава жає, навпаки — але тут зупиняюся, бо що властиво лисавий добродій може знати про мою власну дорогу? Літак пливе погідним простором, деколи знизу з’являються білі парашути хмар гостро прорізані кри лом, і знову безкрая синь липневого неба. Стюардес- са підкочує візок наладований всяким добром: "Прошу до вибору: сода, ’’дрінк”, кава, перекуска?”. Без надуми замовляю "дрінк’а”, підглядаю сусіда, і собі так само, не поспішаючи, висушую до дна плясти- кову посуду. Ліниве тепло розливається по тілі, думки стають свобідні і дуже оптимістичні. Літак непомітно повертається навскіс, напливають хмари, клубляться одна понад другою, мішаються, сіраво-бурі, димні, мов би із залізничного комина. Залізничного? Дав нього, як колись...? Теплий подув, насичений вуглем, парою і димом, мішаниною пороху і шкіряних валіз, запах залізнич ного двірця. Двері вагону відкриті, — площина мурів із мазками жовто-помаранчевого квіту настурції, пере кочуються баґажні візки, хлопець монотонно вигукує: "Кава — шоколяда — гар-рибата — лемонада”, кон дуктор у червоній шапці (ще мабуть ц. к. урядовець)! виходить на перон. Як мухи кружляють біля вух зна йомі перестороги: — "Не стій близько дверей і дивися, чи добре замкнені!” А там написи аж у 3-ох мовах! "Не сідай біля вікна, бо продув і уважай на валізку!” Головне, чи не найважливіше: ”Не вихилюйся з вікна, щоб тобі іскра не впала в око!!”. Затріскуються двері, залізничник підносить свисток до уст, потрясає вагоном (це вам не Пулман) і вже їдемо! Стою біля самісіньких дверей, вікна широко відкриті, валізка десь там на полиці, і — вихи ляюся як можу найдальше під прудкий, знайомий подув залізничного вітру. Вітер розсипає волосся, гонить вгору стяжку при косі, кидає соняшним лиском у очі і — пахне. Зразу містом, опісля полем, лукою, лісом і чимось далеким, може простором, який так хо четься вловити? Враз стає весело, — нагадую історію прадіда із Тилича... О. Софроній (як каже родинна хроніка) завжди їз див фірою до перемиського владики, бо залізниці ще тоді в Криниці не було. Скільки днів їхав, то їхав! Хіба було важливе тоді як довго, коли ніхто не спішився? Ночував по приходствах, попивав каву з ’’кожушком”, програвав або вигравав у "преферанса” і завжди на час доїхав до аптики "Під Звіздою” в Перемишлі. Коли побудували залізничну станцію в Криниці, а роки о. Софронія ніяк не хотіли маліти, вдалося рідні намо вити його на поїздку новим винаходом. ”Со трепетом душі" і при помочі фірмана Івана всів старенький до поїзду, але від дверей обережно відступав (хто знає, що може трапитися?). Іван, у безпечній віддалі пригля дався, як то ’’єґомость поїдуть новою машиною”. Нещастя чи фатум хотіло, що дбайливий залізничник, затріскаючи двері, притиснув ними сильно пальці отця пароха! Розпука і біль додали крил немічній душі, він миттю пробіг східці вагона, скочив на перон та грізно гукнув: "Іване, завертай коні додому, завтра їдемо фірою до Перемишля!!". Так сумовито закінчився не- довершений Ікаревий літ о. Софронія... Держуся дверей, бо вагони починають колихати ся від сильного розгону, дрогання і шум зростають, кондуктор щось говорить, але не дочуваю добре, про що йдеться. Кондуктор? Який кондуктор? Червона шапочка і молоде дівоче личко нахиляється наді мною, а слова щойно тепер доходять до моєї свідо- мости: — ’’Прошу закласти пояси — в’їздимо в полосу озера і повітряних порожнеч, буде дещо ”роф ерія”!. Голова тверезіє дочиста і думаю злобно: "Навіщо треба було тобі ’’дрінк’а”? Хто вродився до содової води (з малиновим соком!), хай не сягає по шляхотний трунок”! — але вже і так запізно. "Ерія” дійсно почи нає бути ”роф” — спинка фотеля підноситься вгору і вниз, сильні поштовхи хитають гладку рівновагу літа ка, прозора шиба стає зеленаво-темна. Примикаю очі але гойдання ніяк не зупиняється, підіймаюся вгору і вниз, наче в корабельній гойданці... Корабель — море — Америка...? Холодна хустка на чолі, губи сухі і гіркуватий посмак в устах. Позиція "горизонтальна”, бо тільки так можу перенести 12 днів плавби кораблем ’’Генерал Блечфорд”, що несе мене до Америки. Ліжко хитаєть ся безупинно, подорожні речі з грюкотом розси- Докінчення на ст. 25
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
