Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
дорога веде просто до тростянецького дому. Не видержую: — Антошку, чи в старому млині коло двора ще дальше страшить? Поблажлива усмішка: — А Бог його знає, одні ка жуть, що старий дідич по ночі ходить над водою, другі — що неправда, ніхто не знає, як воно є, але ліпше тобі туди вечером не бігати! — Думаю хвилину і знову: — А в Передільниці все ще крадуть коні? Згірдливе: — Якже ж, паннунцю, таж там злодій на злодію їде і ще й злодієм поганяє! Не можу собі цього ніяк уявити, зрештою радість не дає спокійно думати: — Антошку, а як Каштан і Си вий знають, куди дорога до Тростянця? Пояснює терпеливо, як річ просту і зрозумілу: — Ба якже, таже кожне сотворіння знає свою дорогу додому. Ліворуч колишеться в липневому сонці квітистий луг, далі — темна смуга кущів над потоком, вище вгорі, ясні пшеничні поля, де-не-де перетикані старою пільною грушею. Праворуч, густий, аж синій сосно вий ліс шумить, як завжди, і пахне розігрітою сонцем живицею. Тепер він привітний і знайомий, але в місяч ні, аж білі від срібла ночі стає дивний і таємничий — тут приємний дрож пробігає тілом! Тішуся: стільки ціка вого і нового — стільки повних, налитих сонцем вака- ційних днів переді мною!! Радість аж не міститься у малому худорлявому тілі. Дим з Антошкового ’’махор кового дзиґара” снується сивими кругами і, несеться з вітром і — вертить у носі. Пчихаю. "Соррі, може моє курення вам заважає?” — дивлюся просто у ввічливе лице старшого пана зліва. Поволі притомнію, дещо не до ладу запевняю, що ні, що його курення ніяк не зава жає, навпаки — але тут зупиняюся, бо що властиво лисавий добродій може знати про мою власну дорогу? Літак пливе погідним простором, деколи знизу з’являються білі парашути хмар гостро прорізані кри лом, і знову безкрая синь липневого неба. Стюардес- са підкочує візок наладований всяким добром: "Прошу до вибору: сода, ’’дрінк”, кава, перекуска?”. Без надуми замовляю "дрінк’а”, підглядаю сусіда, і собі так само, не поспішаючи, висушую до дна плясти- кову посуду. Ліниве тепло розливається по тілі, думки стають свобідні і дуже оптимістичні. Літак непомітно повертається навскіс, напливають хмари, клубляться одна понад другою, мішаються, сіраво-бурі, димні, мов би із залізничного комина. Залізничного? Дав нього, як колись...? Теплий подув, насичений вуглем, парою і димом, мішаниною пороху і шкіряних валіз, запах залізнич ного двірця. Двері вагону відкриті, — площина мурів із мазками жовто-помаранчевого квіту настурції, пере кочуються баґажні візки, хлопець монотонно вигукує: "Кава — шоколяда — гар-рибата — лемонада”, кон дуктор у червоній шапці (ще мабуть ц. к. урядовець)! виходить на перон. Як мухи кружляють біля вух зна йомі перестороги: — "Не стій близько дверей і дивися, чи добре замкнені!” А там написи аж у 3-ох мовах! "Не сідай біля вікна, бо продув і уважай на валізку!” Головне, чи не найважливіше: ”Не вихилюйся з вікна, щоб тобі іскра не впала в око!!”. Затріскуються двері, залізничник підносить свисток до уст, потрясає вагоном (це вам не Пулман) і вже їдемо! Стою біля самісіньких дверей, вікна широко відкриті, валізка десь там на полиці, і — вихи ляюся як можу найдальше під прудкий, знайомий подув залізничного вітру. Вітер розсипає волосся, гонить вгору стяжку при косі, кидає соняшним лиском у очі і — пахне. Зразу містом, опісля полем, лукою, лісом і чимось далеким, може простором, який так хо четься вловити? Враз стає весело, — нагадую історію прадіда із Тилича... О. Софроній (як каже родинна хроніка) завжди їз див фірою до перемиського владики, бо залізниці ще тоді в Криниці не було. Скільки днів їхав, то їхав! Хіба було важливе тоді як довго, коли ніхто не спішився? Ночував по приходствах, попивав каву з ’’кожушком”, програвав або вигравав у "преферанса” і завжди на час доїхав до аптики "Під Звіздою” в Перемишлі. Коли побудували залізничну станцію в Криниці, а роки о. Софронія ніяк не хотіли маліти, вдалося рідні намо вити його на поїздку новим винаходом. ”Со трепетом душі" і при помочі фірмана Івана всів старенький до поїзду, але від дверей обережно відступав (хто знає, що може трапитися?). Іван, у безпечній віддалі пригля дався, як то ’’єґомость поїдуть новою машиною”. Нещастя чи фатум хотіло, що дбайливий залізничник, затріскаючи двері, притиснув ними сильно пальці отця пароха! Розпука і біль додали крил немічній душі, він миттю пробіг східці вагона, скочив на перон та грізно гукнув: "Іване, завертай коні додому, завтра їдемо фірою до Перемишля!!". Так сумовито закінчився не- довершений Ікаревий літ о. Софронія... Держуся дверей, бо вагони починають колихати ся від сильного розгону, дрогання і шум зростають, кондуктор щось говорить, але не дочуваю добре, про що йдеться. Кондуктор? Який кондуктор? Червона шапочка і молоде дівоче личко нахиляється наді мною, а слова щойно тепер доходять до моєї свідо- мости: — ’’Прошу закласти пояси — в’їздимо в полосу озера і повітряних порожнеч, буде дещо ”роф ерія”!. Голова тверезіє дочиста і думаю злобно: "Навіщо треба було тобі ’’дрінк’а”? Хто вродився до содової води (з малиновим соком!), хай не сягає по шляхотний трунок”! — але вже і так запізно. "Ерія” дійсно почи нає бути ”роф” — спинка фотеля підноситься вгору і вниз, сильні поштовхи хитають гладку рівновагу літа ка, прозора шиба стає зеленаво-темна. Примикаю очі але гойдання ніяк не зупиняється, підіймаюся вгору і вниз, наче в корабельній гойданці... Корабель — море — Америка...? Холодна хустка на чолі, губи сухі і гіркуватий посмак в устах. Позиція "горизонтальна”, бо тільки так можу перенести 12 днів плавби кораблем ’’Генерал Блечфорд”, що несе мене до Америки. Ліжко хитаєть ся безупинно, подорожні речі з грюкотом розси- Докінчення на ст. 25
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
