Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38
У МАРОККО — ТАМ, ДЕ ЖІНКИ НЕ ПАНУЮТЬ ОЛЕНА КОРОВИЦЬКА Докінчвння Яблонська грала у Марокеші в каварні у шахи з знайомим французом. Підійшов каїд і поцікавився, чи партнер француза-переодягнений хлопець. — Ні, це європейка. Не повіривши, каїд голосно розсміявся, а коли програв їй партію шахів, то ще певніш твердив, що це хлопець. ’’На його думку, європейська жінка і ноги може показувати, і обличчя своє всім мужчинам відкривати, і всміхатися до них, навіть курити папіроски, але в шахи грати, до цього вона нездіб на”. Часто дивна схожість марокканських з жінками Еспанії і Португалії. Перемішання крови, наслідки арабського володіння, чи тільки видається нам, що худі і смугляві жінки подібні одна до одної? Такі во ни були й у еспанському селі. За заїздом, колись для коней, тепер для авт, розгорнулася долина закінчена ледве добачальними на обрії горами. Ближче, під стрімниною пласкі покрівлі іграшкового села. До се ла йти зміястою стежкою і тоді опинитися у світі з фільмів, з давніх уявлень. На білих каменях люди виліпили чистенькі, впритул одна до одної, хатки. Двері порозчинювані, через короткі сінці видно мініятюрне подвір’я, де піввсохлий кущик і деревце з розвішаною білизною. Жінки у чорному білять стіни. Вітаємося з ними, але це тут мабуть не прийнято, бо вони не відповідають. Біля нас крокує дівчинка, отримує кілька монет і відразу з’являється гурток дітвори. їх не було на цій виполерованій вуличці. Мо же споглядали з сіней чи крізь маленькі вікна? Монет не вистачило і ми поспішаємо угору, а нас відпроваджують несхвальні погляди жінок. Чоловіків у селі не бачили. На заробітках вони чи може у ресторанчику, на єдиній непохилій площинці села, гуторять про свої чоловічі справи? А жінок багато і з однією, що сиділа біля своєї ліплянки, споглядаючи на відро з розчином вапна, відбулася уявна розмова. — Добридень! У відповідь мовчанка, але хитнула головою. Ваш дім видається порожній, чи не маєте родини? Заперечливий рух. А чоловік? Там — рукою у землю. Щож, ми знаємо, це у нас в кожній родині. Він певно згинув у горожанській війні. Ви тоді саме побралися, але біля Маляґи були перші бої і тому твій дім, хоч однаковий з сусідніми, але такий різний і з нього не вибіг хлопчик. Але про Марокко. На передмісті, де щільно оточені парканами і решітками палаци багатіїв, новий готель. Перед ним туристичні автобуси і великі авта, — найбільше мерцедесів. З балькону п’ятнадцятого поверху видно виструнчені кипариси і море. Так і залишився б спогад про дільницю вибранців долі, якщо б не забажалося раннім-ранком покружляти невибрукованими вулицями та побачити на пустирищі згорблену, притиснену до землі споруду, може колишній загін для худоби, а нині житло. Попробивано вікна, дах — як тут часто — це покладені неладом кавалки бляхи, дикти, в’язанки очерету — все привалене від вітру каменюками. Від дощу це не захист і тільки уявити, як розпікаються під сонцем листи тієї погнутої бляхи. До споруди не провадять дроти електрики і телефонів. Немає там і води, бо дівчинка помпує з колонки, вмивається, витирає спідницею обличчя і боса біжить назад, відхиливши мату, що звисає на отворі для дверей. Стежки перетинають пустирище, але ступаємо обережно, бо не звертаючи на нас уваги, хтось з мешканців присідає за потребою. До колонки підходять жінки, набирають у бляшанки воду. Диму не видно, їжу варять хіба на примусах. У Фезі, Мекнезі, Волюбілісі, Рабаті, у містечках бачилося жінок у верстатах, у крамничках, у лябіринті торговельних дільниць. Продають вовну, зернятка, муку та гарячі паляниці-кесраги. На вигляд смачні, паляниці виявилися недопечені і . несолоні. Допомагають їм діти. Бліді, аж сині у смаглявості, во ни усюди, найбільше у майстернях, де працюють чоловіки. У півтемряві вистукують молотками по мідяній блясі, вибиваючи орнаменти на тарелях, лямпах, свічниках, столиках. Розставивши рученята, швидко перебирають пальчиками, допомагаючи ткати. Живий ткацький верстат. Напевно не краще їм і у далеких берберійських і мазіренських селах, де затримано прадавні звичаї, мову і де верблюд ще становить частину побуту. Жінка, що у добі колонії (Марокко незалежне тільки з 1956 року) бувала у Мадріді і Парижі оповідала про товариські прийняття, коли господиня стає коротко дійсною господинею дому. Гості, запрошені на ’’діффі” скинувши взуття входять по килимі, вислуховують ’’бісмі Алах”, обмивають пальці та, отримавши кесраґ — що його вживають як хліб і як посуд — смакують традиційні страви. Головна між ними ”кус-кус”, паруюча каша-семоліна, з яриною і кавалочками м’яса. їдягь її, як й усе інше, трьома пальцами. Це зручно, вигідніше, як вилкою і вона показує, як легко вкидати кашу пальцями до рота. А все таки гості поділені. Чоловіки гуртуються окремо, а жінки пліткують у кімнаті господині. — А чи ви сваритеся іноді з чоловіком? Вона засміялася. А якже. У нас це інакше — додала і пояснила, що "у нас” це у вищій клясі. Її дід був знаний комерсант у Центі. У неї навіть зберігається атлас географа з Центу, який (я потім довідалася що звали його незапам’ятально: Абдалах ібн-Магомет- аль-Ідріс) склав такі точні мапи світу, про які тоді європейцям і не снилося. А її чоловік "гаджі”. — Хто? — Він був у Мецці. — І має зелену чалму? — Е — згорда —, тепер легко, сідає на корабель, а там вже автом або верблюдами. Але мій чоловік так, як НАШЕ ЖИТТЯ, ЖОВТЕНЬ 1980 15
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38 
