Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38
теж порівняльна, бо були різниці в рухах в Галичині під Австрією і в Східній Україні під Росією. Були різниці в релігії, суспільному походженні, майні. Жінки у Східній Україні могли собі дозволити на те, чого не вільно було жінкам в Галичині. В Галичині обов’язував кодекс Наполеона, який відбирав від жінок навіть контролю власного майна. В Російській імперії ніколи не було впливу римського права (якщо йдеться про дисидентів то це зле, бо не витвори лося поняття леґальности, людських прав тощо), то ж жінка навіть у найбільше пригнобленому стані, завжди, теоретично мала контролю власного майна, отже деяку дозу самостійности. Питання: Чи можна порівнювати історію української жінки й американської? М.Б.Х.: Є деяка подібність між американками, які будували нове суспільство т. зв. frontier women і нашими козачками. Козаки завойовували нові тери торії. Коли козак ішов у похід, від жінки залежав прожиток родини, вона за все відповідала. В Америці жінки, особливо на півдні завжди самі завідували своїм майном. Індустріялізація, добробут, зріст середньої кляси спровадив жінок до ролі, яку в Европі грали вони в часах Ренесансу, де вони репрезентували майно своїх чоловіків, своєї родини. Цікаве те, що між Першою і Другою світовими війнами жінка відійшла до хатніх обов’язків, підкреслюючи значення родини. В 40-50-их роках пропорційно менше жінок мало свої професії, ніж на переломі сто ліття. Американська жінка 50-их років почала наново феміністичний рух, забуваючи про своїх феміністок. Наче загубила історію жіночих рухів XIX ст.. Тепер починається в Америці нова галузь історії т. зв. women studies. Це тенденція повернути жінкам їхню історію. Питання: 3 ваших слів виходить, що й у нашій історії є браки? М.Б.Х.: Так, ми українці були пограбовані з нашої історії. Щойно пізніше наново почали її відкривати. Жінки теж не знають своєї історії. Вони несвідомі того, що жінка відіграла творчу ролю у процесах будови на шого народу, держави, економічного розвитку. При тому історію ми представляли з вузько політичної точки зору, евентуально беручи до уваги економіку, переочуючи суспільний момент. Не зачинаємо від того, що тепер називають grass root, підстава, тобто від дому, села, повіту. Це не є історія мас, а історія творчих клітин, з яких будуються потім більші орга нізми. Це історія суспільного розвитку, а не тільки подій. Питання: Які передбачуєте труднощі у вашій праці? М.Б.Х.: Багато справ, які для старшого покоління є самозрозумілими, моє покоління знає поверхово, з опису. Такою є наприклад структура Греко-като- лицької Церкви в Галичині, Інститут вдів і сиріт, про який я вже згадувала і інше. В 90-их роках минулого століття почалася активізація всіх українських кляс і організацій. Зі зростом соціялізму починається активізація консер вативних чинників; в церковних колах боротьба між українцями, москвофілами, радикалами. Ці проблеми не були обговорювані. В альманахах і споминах говориться так, ніби читачі вже знають, про що йдеться. Мені здається, що моїм завданням є рятувати тяглість української суспільної історії. Питання: Чи ви бачите якісь особливості українського жіночого руху? М.Б.Х.: Мені видається важливим, що в нашому жіно чому русі завжди було те, що наше громадянство нази ває фемінізмом (Я між іншим зауважила, що цього слова наше жіноцтво дуже боїться). Деякі потягнення Наталії Кобринської були для мене ревеляцією. На цю тему появилась моя стаття в американській книжці про жінок в Радянському Союзі і в Східній Европі,яку видав Преґер. Наталія Кобринська перша в світі виступила з твердженням, що сам соціялізм не розв’яже жіночого питання. Питання: Яке зацікавлення виявляє наше і американ ське суспільство для вашої тематики? М.Б.Х.: До деякої міри я знаходжу більше признання для своєї праці в загально американських славістич них, а особливо жіночих наукових інституціях, як серед нашого громадянства. Особливо мужчини вважають цю тему не дуже серйозною. Кілька місяців тому я доповідала на всеамериканському з’їзді слявістів на тему галицького українського фемінізму. Мої знайомі прийшли слухати мене, а не теми. Потім підходили й стверджували, що не здавали собі справи, яка це цікава і важлива тема. Загально-американські організації зрозуміли свого роду унікальність українського жіночого руху. Ми ж бо маємо унікальний суспільний устрій. Деякі зразки жіночого руху зовсім не сходяться з нашими: наприклад мусулманські жінки середньої Азії (Казахстан, Туреччина), або й жінки Франції чи Німеч чини. Перші українські феміністки мали багато схожого з жидівськими, які мали дві ніби протилежні одна одній проблеми фемінізму і приналежности до свого народу. Наші феміністки були в трикутнику поміж фемінізмом, націоналізмом і соціалізмом. З такого погляду праця про український жіночий рух є порівняльною і це, мабуть, переконало американські інституції, щоб дати мені стипендії. Бо крім цієї, про яку мова, я ще дістала другу, на цю саму тему, від Ради Міжнароднього Обміну з країнами Схід- ньої Европи International Research & Exchange Board. Так отже, не рахуючи вже використану стипендію Фулбрайта, ще дві американські інституції признали стипендії на історію українського жіночого руху. З наших інституцій зацікавлені є НТШ (яке призналобОО дол. на мою працю), СФУЖО (яке признало мені 1000 дол.) і СУА. Від Міжнароднього Обміну я мала б їхати восени до Львова, Москви і Ленінграду, а весною до Польщі і Чехословаччини. Але американських кандидатів має затвердити ще Радянський Союз. Питання: У нас складається враження, що ті стипендії признані не лиш задля теми, але тому, що ваші до теперішні праці запевнюють рівень їх виконання. Просимо, без зайвої скромности нам на це відповісти. М.Б.Х.: Мушу признати, що між тими, хто приділює стипендії є ті, які знають мене і мої дотеперішні праці. З другого боку мої зацікавлення жіночою тематикою впровадили мене в групу людей, які студіюють етніч ні жіночі проблеми, а дотеперішні мої праці про історію інтелігенції, її ідеологічний розвиток тощо, дали мені доступ до наукових американських кіл включно з Білим Домом. НАШЕ ЖИТТЯ, ЖОВТЕНЬ 1980 13
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38 
