Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38
ЯК СУВІЙ ПОЛОТНА (Короткий спогад про Ірину СЕНИК) Надія Світлична Розгортаю ж и т т я як сувій полотна: ось мережка гріхів і низинка падінь. Верховинка жадань, яворівка притаєних прагнень. Далі — хрестики чорні страждань і терпінь та червона стебнівка палкого кохання. Ось гладинка жіночої ласки, перетиканки пестощів з ніж ністю ... Ці нитки, ці голки, незаручені пальці в наперстках. Все ж и т т я у ш и тті, і ш и ття, як ж и т т я . Необвінчане моє ж и т т я , мов сувій полотна. Цей вірш написала Ірина СЕНИК, або Орися, як її називають близькі. Написала після того, коли за нею вдруге зачинилися двері тюремної камери восени 1972 року. Вперше її заарештували 19-річною, студенткою університету. Десять каторжних років не знищили життєлюбної Орисі. На безжальних тайшетських дорогах вона мріяла про великулюбов і писала ліричні вірші, жила надією на зустріч з рідними — братом, сестрою, мамою, — що теж поневірялись по чужині, брутально розкидані з їхнього львівського гнізда. І вишивала, вишивала скрізь і завжди. Мені здається, що в Орисі найулюбленішою іграшкою ще з немовляти мала бути голка з барвистою ниткою. А коли виросла — вишивання стало її потребою, її диханням. Коли після тяжкої операції на хребті професор Корнєв у Ленінграді заборонив їй вишивати, (вона мусіла лежати нерухомо в ґіпсі) — Орися йому сказала: або вишиватиму, або помру. І професор поступився перед впертістю незвичної пацієнтки. Вона вишивала лежачи. І вижила, хоч потім ще рік була в ґіпсі, кілька років ходила з милицями і вже на все життя лишилася інвалідом другої групи (непрацездатною). В її торбинці завжди була якась незакінчена вишивка з нитками, щоб кожноївільної хвилини можна було вишивати. Була розпочата городенківським без конечником суконка і в листопаді 1972 року, коли її заарештували. Звичайно, все вилучили під час обшуку, бо до камери жодних металевих речей (навіть гапликів чи якихось запинок) брати не дозволено. Орися оголосила голодівку, вимагаючи своєї роботи. Ціною кількаденної голодівки вона домоглася свого і вишила ту суконку, сидячи на параші (найбільш освітленому місці в камері). Вишивала вона й під час першого ув’яз нення, коли все було ”не дозволено". Не було ниток — висмикувала з панчіх чи з подертого одягу, не було голки — вишивала риб’ячою кісткою... У мене є дорогі подарунки від Орисі: три клаптики зі взорами, які Орися вишивала в Тайшеті. Пересічного глядача вразить незвичайна техніка вишивання: таких дрібних і рівних хрестиків, здається, не можна вишити навіть із збільшувальним склом, а не те що в концта борі закоцюблими від холоду й лісоповалу пальцями. Мене ж вражає в них інше. Це не просто клаптики — це невільничі номери, які в’язням нашивали на спини й на груди. Коли мене привезли до Мордовіїв червні 1973 року (Орися приїхала рівно за місяць переді мною), два найяскравіші враження закарбувалися мені в пам’яті одразу: багато квітів, які відвоювали в зоні Дарка Гусяк і Катерина Зарицька та плекали їх, як немовлят, і вишивки скрізь: на вікнах і над грубкою в бараці, біля ліжок-нар і на комірцях табірних суконок у всіх українок (їх було тоді семеро). Хтось скаже: а нащо золотити клітку? Звичайно, в будь-якій клітці неволя лишається неволею. І все ж сіра одноманітність тягучої неволі трохи відступала перед працьовитими руками Дарки, що викохувала квіти, й Орисі, яка прикрасила барак вишивками з мішковини, що давали до миття підлоги. Орися завжди була з-поміж нас найбільшою вигадницею, що особливо збагачувало нам свята. На Миколая, крім традиційних різок, кожна з нас знаходила під подушкою щось вишиване від Орисі, 8 НАШЕ ЖИТТЯ, ЖОВТЕНЬ 1980 Р од и ни С е н и ків на засл ан ні в А н д ж е р о - С у д ж е н с ь к у Зліва- сид и т ь Л е о н ід а і мати; Ст оят ь Роман, Ірина The S enyk fa m ily in exile: From left: Seated: L e on ida a n d her m othe r; S tan din g: Roman and Iryna. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38 
