Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ПРОМЕНІЛА ЛЮБОВ’Ю (Думки над домовиною) Багато людей прийшло до церкви Царя Христа у Філядельфії, щоб попрощати бл. п. Володимиру Ценко в останню її дорогу. Похід їх довкруги домовини, здавалось, не скінчиться. Старі й молоді, освічені й прості, жінки й чоловіки. Ішли й ішли без упину, багато зі сльозами в очах. Що притягнуло, спонукало їх? Які почування розворушив у душі кожного з них її передчасний відхід? Звичайно людним буває похорон осіб із видатним громадським становищем чи спеціяльним фахом. Цього у покійної Володимири не було. Вона була громадською людиною, яка живо слідкувала за перебігом нашого громадського життя і брала у ньому живу участь. Але ще не здобула в ньому видатного становища. Пост секретарки СФУЖО чи голови Марійської Дружини виявив її здібності невеликому колу людей. А її звання податкового чи обезпеченевого спеціяліста не спопуляризувало її постать настільки, як це не раз буває з постаттю вчительки чи лікарки. Покійна Володимира мала інші прикмети душі, що наблизили її до тих усіх людей, які прийшли її вшанувати. Перш усього це була її привітність. Володимира любила людей, цікавилась і розуміла кожну одиницю. Уміння підійти до людини — це дар від Бога. Але воно не було в неї поверховним жестом, як буває в людей із професійним ставленням. Тоді відчуваєте, що чемна усмішка, уважливий підхід, співчутливі питання — це певна форма, якої вимагає дана професія. А в неї це було непідроблене чуття і зрозуміння. Як часто зазнали в неї цієї підтримки люди в розгубленні, в труднощах, у нещасті... Не раз гостила у своїй хаті тих, що потребували теплого слова й розради, не раз зі шкодою для свого хиткого вже здоров’я, вислухувала жалі й нарікання, щоб облегшити чиюсь душу... Своїм інстинктом кожен відчув у неї співчутливе серце і шукав потіхи і розради. Ця її співчутливість не була бездіяльна. Свою жертвенність Володимира доводила ділом. Для неї не було підрядної і чільної роботи, обмеження до одного обов’язку на некористь другого. Вона охоплювала кожне завдання в цілому і вміла скоро в ньому зорієнтуватись. Так вона молодою дівчиною, працюючи в Жіночій Секції Допомогового Комітету у Коломиї в 1941 p., об’їхала ровером дооколишні села, щоб заохотити селян до пожертв харчів для політ, в’язнів, якими вже заповнювались тюрми за німецької окупації. Багато подібних прикладів можна б тут навести з її громадської роботи в таборах у Німеччині чи в початках праці 20 Відділу СУА і Марійської Дружини у Філядельфії. Та справа не в переліку її заслуг. А в тому, що вона так глибоко розуміла свій громадський і людський обов’язок. У ході цієї роботи, у розвитку взаємин з людьми заблисли також інші її здібності. Володимира дуже багато читала і досліджувала. І це згодом виливалось у талановито написаній статті чи добре виголошеній промові. Згодом вона розгорнула цей вияв своїх сил. Спершу це були доповіді чи промови, що їх вимагала громадська робота. А потім вона стала змальовувати спогади з минулого ("Мій дідуньо” в часописі "Америка” ), аналізувала різні роковини ("Свято жінки”) чи заглиблюватись у наших обрядах ("Дівич-вечір” для культ, освітньої рефе- рентури СУА). Згодом журналістична робота вже стала її внутрішньою потребою, особливо тоді, коли захитане здоров’я не дозволяло їй на надто активну участь у громадському житті. Щораз частіше з’являлись її дописи в загальній пресі, а в останньому часі вона редагувала бюлетень своєї парафії і вміщувала там циклі тонко відчутих духовних розважань. Варто було б переглянути цю спадщину і видати збірку її талановитих писань. У громадському засязі її роботи слід було б відзначити ще одну особливу прикмету. У Володи мири було тонке відчуття рівноваги у взаєминах з людьми. І тому вона напричуд добре вміла лагодити всякі непорозуміння чи труднощі. Знаючи людську вдачу і розуміючи напружений клімат співпраці різних громадських груп, вона завжди знаходила дорогу до злагоди. Скільки непорозумінь, а то й конфліктів удалось їй полагодити! А при тому все вміла висунути щось нового, щоб забулось давнє, непридатне. Як сказала одна її співробітниця в Екзекутиві СФУЖО — ’’нашу Влодку мусимо затримати за всяку ціну задля тих ідей, що вона вносить...” Із цих, тут з’ясованих рис, виростає перед нами образ людини: жінки, яка виповнила життя своєї родини повним змістом і з повноти своїх почувань могла уділити свого тепла й іншим стрічним людям, що того потребували; жінки, що розуміла призна чення української людини у боротьбі за визволення і не пропустила ні одного кроку, що його могла зробити на тому шляху; жінки, що завершила своє життя служінням Богові у найтіснішому колі, у розмірі парафії, до якої належала. Такі були ступені її особистости. Цю її людську велич зрозуміла й відчула українська громада, коли так численно прийшла провести її в останню дорогу, свідома того, що провожає на вічний спокій одну з кращих дочок України. Л. Б. НАШЕ ЖИТТЯ, ЛИСТОПАД 1980 11 Сп п. Володим ира Ц енко
Page load link
Go to Top