Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
сльозин, які тихо покотились по маминім обличчі та впали на вишиту сорочечку... Цього вечора Оксанка довго не могл? заснути. Мама не прийшла до неї й не поцілувала лиш тихо сказала "добраніч" і замкнула за собою двері. — Чому мама хоче мене вдягати в вишивку? — думала Оксанка. Що сказала б Роза і Кероль побачивши мене в тім дивнім строї? Вони напевно сміялися б з мене так як сміялися з українських книжок у татковій бібліотеці, коли не могли зрозуміти що в них написано — ну і може навіть не хотіли б зі мною бавитись. — Треба щось зробити! Коли мама піде до праці — я сховаю її так цю сорочку, що ніхто її не знайде, ну і мама про неї забуде. Але що коли мама перестала її вже любити? — на згадку про те схлипнула важко й втомлена заснула. У сні побачила свою бабуню з далекої незнаної України — точно таку як на фотографії у маминій кімнаті. Вона усміхалася до неї доброзичливо і сумно. Дні минали скоро, прийшли довгождані вакації. Подорож з родичами в гори Кольорадо, а потім до тети в Канаді й відпочинок над морем — безжурно та весело проведений час. Сорочечка лежала забута, пом’ята на дні шухляди у старій комоді куди заховала її Оксанка, бо знала, що мама туди рідко заходить. Одного недільного пополудня, коли Оксана писала свою задачу, а мама відпочивала в своїй кімнаті, татко повернувся з міста дуже врадуваний Оксана чула, як він оповідав мамі: — Знаєш, Соню, я стрінув сьогодні в місті свого давнього приятеля Ігоря Левицького і його родину, які недавно прибули з Европи. Я обіцяв йому допомогти знайти працю, може тут у недалекій фабриці. Нам було б веселіше, ну й для Оксани було б товариство. У нього троє дітей. Особливо подобалась мені його доня Маруся, трохи старша від нашої. Це дуже розумна дівчинка. Вона добре говорить англійською мовою, а по українському говорить прекрасно. А яка гарна і мила! Оксанка спершу зацікавилась новиною, яку привіз татко, але лиш на хвилю. Пощо їй якоїсь української дівчинки Марусі, вона ж має своїх подруг Розу, Кероль, Маргарету й других і це їй вистачає. Не минуло й кілька тижнів, як родина Левицьких переїхала до містечка. Марусю, малу чорнооку красуню показали Оксанці в школі її подруги. Вона, немов про те нічого й не знаючи, слухала, як вони оповідали про гарну дівчинку, що недавно приїхала з Европи, приглядалася їй здалека і уникала. Маруся як старша від Оксанки була у вищій клясі, а тому, що була мила й товариська скоро з’єднала собі приятельок в цілій школі. Одного дня під час перерви Маруся побачила Оксанку, яка підстрибувала та бавилася м’ячем з Кероль і сказала "Вибач, але я хочу поговорити з цею дівчиною моєю рідною мовою’’, а звертаючись до Оксанки промовила по українському: "Я про тебе багато чула, Оксанко, може б ми познайомилися, і ти прийдеш колись мене відвідати". Оксанка спаленіла і не відповіла ні слова. "Маруся заговорила до мене українською мовою і Керол напевно буде сміятися з мене і з Марусі” — подумала Оксанка і в тій же хвилині вирішила — "Ні, я не буду до Марусі говорити по-українському”! Але Керол не сміялася з Марусі. їй сподобалася ’’нова” дівчинка з довгими чорними косами, вона вже чула, як Маруся оповідала старшим дівчатам про свою далеку Батьківщину — всі слухали її уважно з пошаною. Маруся споважніла й не дочекавшись від Оксани відповіді сказала "Це не гарно Оксанко цуратися своєї мови. В цій країні кожний може свобідно говорити своєю рідною мовою. В Америці поселюються люди з різних країн світу. Багато є таких, яких батьки вже тут народжені, але вони також стараються зберегти — часто віднайти ’’корінь” свого походження. Під час лекції в школі говоримо по-англійському — і до товаришок- чужинок теж — бо це тут прийнята мова, але ми мусимо пам’ятати, що ми українці. Сказавши це Маруся побігла до своєї кляси. Докінчвння буде НАШЕ ЖИТТЯ, ЧЕРВЕНЬ 1980 35
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
