Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
сльозин, які тихо покотились по маминім обличчі та впали на вишиту сорочечку... Цього вечора Оксанка довго не могл? заснути. Мама не прийшла до неї й не поцілувала лиш тихо сказала "добраніч" і замкнула за собою двері. — Чому мама хоче мене вдягати в вишивку? — думала Оксанка. Що сказала б Роза і Кероль побачивши мене в тім дивнім строї? Вони напевно сміялися б з мене так як сміялися з українських книжок у татковій бібліотеці, коли не могли зрозуміти що в них написано — ну і може навіть не хотіли б зі мною бавитись. — Треба щось зробити! Коли мама піде до праці — я сховаю її так цю сорочку, що ніхто її не знайде, ну і мама про неї забуде. Але що коли мама перестала її вже любити? — на згадку про те схлипнула важко й втомлена заснула. У сні побачила свою бабуню з далекої незнаної України — точно таку як на фотографії у маминій кімнаті. Вона усміхалася до неї доброзичливо і сумно. Дні минали скоро, прийшли довгождані вакації. Подорож з родичами в гори Кольорадо, а потім до тети в Канаді й відпочинок над морем — безжурно та весело проведений час. Сорочечка лежала забута, пом’ята на дні шухляди у старій комоді куди заховала її Оксанка, бо знала, що мама туди рідко заходить. Одного недільного пополудня, коли Оксана писала свою задачу, а мама відпочивала в своїй кімнаті, татко повернувся з міста дуже врадуваний Оксана чула, як він оповідав мамі: — Знаєш, Соню, я стрінув сьогодні в місті свого давнього приятеля Ігоря Левицького і його родину, які недавно прибули з Европи. Я обіцяв йому допомогти знайти працю, може тут у недалекій фабриці. Нам було б веселіше, ну й для Оксани було б товариство. У нього троє дітей. Особливо подобалась мені його доня Маруся, трохи старша від нашої. Це дуже розумна дівчинка. Вона добре говорить англійською мовою, а по українському говорить прекрасно. А яка гарна і мила! Оксанка спершу зацікавилась новиною, яку привіз татко, але лиш на хвилю. Пощо їй якоїсь української дівчинки Марусі, вона ж має своїх подруг Розу, Кероль, Маргарету й других і це їй вистачає. Не минуло й кілька тижнів, як родина Левицьких переїхала до містечка. Марусю, малу чорнооку красуню показали Оксанці в школі її подруги. Вона, немов про те нічого й не знаючи, слухала, як вони оповідали про гарну дівчинку, що недавно приїхала з Европи, приглядалася їй здалека і уникала. Маруся як старша від Оксанки була у вищій клясі, а тому, що була мила й товариська скоро з’єднала собі приятельок в цілій школі. Одного дня під час перерви Маруся побачила Оксанку, яка підстрибувала та бавилася м’ячем з Кероль і сказала "Вибач, але я хочу поговорити з цею дівчиною моєю рідною мовою’’, а звертаючись до Оксанки промовила по українському: "Я про тебе багато чула, Оксанко, може б ми познайомилися, і ти прийдеш колись мене відвідати". Оксанка спаленіла і не відповіла ні слова. "Маруся заговорила до мене українською мовою і Керол напевно буде сміятися з мене і з Марусі” — подумала Оксанка і в тій же хвилині вирішила — "Ні, я не буду до Марусі говорити по-українському”! Але Керол не сміялася з Марусі. їй сподобалася ’’нова” дівчинка з довгими чорними косами, вона вже чула, як Маруся оповідала старшим дівчатам про свою далеку Батьківщину — всі слухали її уважно з пошаною. Маруся споважніла й не дочекавшись від Оксани відповіді сказала "Це не гарно Оксанко цуратися своєї мови. В цій країні кожний може свобідно говорити своєю рідною мовою. В Америці поселюються люди з різних країн світу. Багато є таких, яких батьки вже тут народжені, але вони також стараються зберегти — часто віднайти ’’корінь” свого походження. Під час лекції в школі говоримо по-англійському — і до товаришок- чужинок теж — бо це тут прийнята мова, але ми мусимо пам’ятати, що ми українці. Сказавши це Маруся побігла до своєї кляси. Докінчвння буде НАШЕ ЖИТТЯ, ЧЕРВЕНЬ 1980 35
Page load link
Go to Top