Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
БАБУСИН ПОДАРУНОК. Друга нагорода в конкурсі з нагоди Року Дитини ОЛЬГА ГАЄЦЬКА ДЕСНА Крізь напів відслонене вікно до кімнати вкрада лися соняшні промінчики. Вони мов ясні, пухнасті котики стрибали з поза віконних заслон на підлогу. Один із них опинився на рум'яному личку Оксанки та немов поцілунком розбудив її зі сну. Легко, як пташка, вистрибнула з ліжка й тільки дві золотаві кіски майнули в повітрі. Сьогодні вже таки справжня весна. На вершках дерев роз співалися пташки, а кущі перед хатою вкрилися жовтими чічками. Врадувана виглянула крізь вікно: кучерявий Тін, що сидів на сходах, вигріваючись на сонці, радісно гавкнув на "добридень” своїй пані, а вивірка Ася терпеливо чекала на горіхи. Сьогодні субота тож можна буде досхочу побавитись в городі та допомогти мамі насаджувати квіти. Мама сьогодні дома. Як добре що мама дома! Вона працює кожного дня. По науці в школі Оксанка перебуває в сусідки, мами її шкільної подруги Рози. Вона любить Розу, малу рудоволосу дівчинку. Вони вчаться обі з Розою, а потім дивляться на телевізор, але нишком вона чекає коли з праці повернеться мама. Оксанка над усе любить свою маму та нетерпе ливо чекає, коли вона, хоч стомлена працею, завжди лагідна й люба сяде пізно ввечорі біля її ліжечка. Тоді вони розмовляють про все, що діялось цього дня в школі та дома. Тоді їй так дуже стає приємно й вона хотіла б задержати й продовжити короткі хвилини розмови з мамою. Сьогодні мама має трохи вільного часу й Оксана знає, що після обіду вона мусить прочитати з мамою один уступ з української читанки та написа ти диктат. На хвилину сіра хмаринка закриває закриває розсміяне личко. — Це вона мусить робити для мами. Бо навіщо ж їй та українська мова — думає Оксана — говорити по-українському вміє, хоч тато й мама завжди її поправляють, але якось говорить. В малім містечку, де вони живуть, більше українців немає. У склепі, куди часом її посилають треба говорити по-американському й до сусідів також. В школі звуть її Сандрою, вона перша в клясі — вчителька завжди хвалить її за поступи в науці. Вона дістає нагороди за шкільні роботи, а її малюнки при крашують стіни кляси. Там українська мова їй зовсім не потрібна! Але дарма! Сідають біля стола, де лежить відкрита груба книжка, що зветься — "Кобзар" і Оксана помало й не дуже радо повторяє за мамою.: "Учітеся брати м ої Думайте, читайте І ч у ж о м у научайтесь Свого не цурайтесь" Ну й щоб тут такого сталося, щоби перервати нудне писання диктату. Може сусідка покличе маму до телефону, а може прийде молочар, щоб заплатити йому рахунки. Тоді можна буде хоч на кілька хвилин вистрибнути на вулицю, покликати Розу й похвалитися новою іграшкою. Наче б у відповідь на бажання Оксанки задзвонив дзвінок і з-поза дверей виринула дебела постать поштаря Сема. Він поздоровив маму, кинув привітне "гелло" дівчинці, подав пакет і поспішаючи відійшов. Мама дрижачими руками почала уважно розривати потурбований далекою дорогою папір і за хвилю її лице вкрилося глибокою задумою. Пригорнула до себе малу мережану скатерть, вишитий рушничок і прегарну вишиту сорочечку. Оксанка цікаво заглянула чи нема там якої іграшки. Вона знала, що все те прислала її далека бабуня з України. Вона знала, що мама тепер думає про щось для неї дороге і давно втрачене, але вона Оксанка цього "чогось” не розуміла. "Оксанко — сказала врадувана мама — дивися, я завжди мріяла, щоб пошити тобі народній стрій та вдягнути тебе коли поїдемо на український фестиваль до міста, ну і може колись — додала задумано — в українській школі! Твоя бабуся, хоч тебе ніколи не бачила, дуже тобою цікавиться і тебе любить. Та в цій хвилині недобрий "душок” шепнув Оксані щось погане. Вона надула губи й незадо- волена сказала мамі: — Я не хочу такої сорочки й не буду її вдягати! Швидко вибігла в город, бо знала, що мама не буде вдоволена її відповіддю і тому вже не побачила двох 34 НАШ Е ЖИТТЯ, ЧЕРВЕНЬ 1980 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
