Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
БАБУСИН ПОДАРУНОК. Друга нагорода в конкурсі з нагоди Року Дитини ОЛЬГА ГАЄЦЬКА ДЕСНА Крізь напів відслонене вікно до кімнати вкрада лися соняшні промінчики. Вони мов ясні, пухнасті котики стрибали з поза віконних заслон на підлогу. Один із них опинився на рум'яному личку Оксанки та немов поцілунком розбудив її зі сну. Легко, як пташка, вистрибнула з ліжка й тільки дві золотаві кіски майнули в повітрі. Сьогодні вже таки справжня весна. На вершках дерев роз співалися пташки, а кущі перед хатою вкрилися жовтими чічками. Врадувана виглянула крізь вікно: кучерявий Тін, що сидів на сходах, вигріваючись на сонці, радісно гавкнув на "добридень” своїй пані, а вивірка Ася терпеливо чекала на горіхи. Сьогодні субота тож можна буде досхочу побавитись в городі та допомогти мамі насаджувати квіти. Мама сьогодні дома. Як добре що мама дома! Вона працює кожного дня. По науці в школі Оксанка перебуває в сусідки, мами її шкільної подруги Рози. Вона любить Розу, малу рудоволосу дівчинку. Вони вчаться обі з Розою, а потім дивляться на телевізор, але нишком вона чекає коли з праці повернеться мама. Оксанка над усе любить свою маму та нетерпе ливо чекає, коли вона, хоч стомлена працею, завжди лагідна й люба сяде пізно ввечорі біля її ліжечка. Тоді вони розмовляють про все, що діялось цього дня в школі та дома. Тоді їй так дуже стає приємно й вона хотіла б задержати й продовжити короткі хвилини розмови з мамою. Сьогодні мама має трохи вільного часу й Оксана знає, що після обіду вона мусить прочитати з мамою один уступ з української читанки та написа ти диктат. На хвилину сіра хмаринка закриває закриває розсміяне личко. — Це вона мусить робити для мами. Бо навіщо ж їй та українська мова — думає Оксана — говорити по-українському вміє, хоч тато й мама завжди її поправляють, але якось говорить. В малім містечку, де вони живуть, більше українців немає. У склепі, куди часом її посилають треба говорити по-американському й до сусідів також. В школі звуть її Сандрою, вона перша в клясі — вчителька завжди хвалить її за поступи в науці. Вона дістає нагороди за шкільні роботи, а її малюнки при крашують стіни кляси. Там українська мова їй зовсім не потрібна! Але дарма! Сідають біля стола, де лежить відкрита груба книжка, що зветься — "Кобзар" і Оксана помало й не дуже радо повторяє за мамою.: "Учітеся брати м ої Думайте, читайте І ч у ж о м у научайтесь Свого не цурайтесь" Ну й щоб тут такого сталося, щоби перервати нудне писання диктату. Може сусідка покличе маму до телефону, а може прийде молочар, щоб заплатити йому рахунки. Тоді можна буде хоч на кілька хвилин вистрибнути на вулицю, покликати Розу й похвалитися новою іграшкою. Наче б у відповідь на бажання Оксанки задзвонив дзвінок і з-поза дверей виринула дебела постать поштаря Сема. Він поздоровив маму, кинув привітне "гелло" дівчинці, подав пакет і поспішаючи відійшов. Мама дрижачими руками почала уважно розривати потурбований далекою дорогою папір і за хвилю її лице вкрилося глибокою задумою. Пригорнула до себе малу мережану скатерть, вишитий рушничок і прегарну вишиту сорочечку. Оксанка цікаво заглянула чи нема там якої іграшки. Вона знала, що все те прислала її далека бабуня з України. Вона знала, що мама тепер думає про щось для неї дороге і давно втрачене, але вона Оксанка цього "чогось” не розуміла. "Оксанко — сказала врадувана мама — дивися, я завжди мріяла, щоб пошити тобі народній стрій та вдягнути тебе коли поїдемо на український фестиваль до міста, ну і може колись — додала задумано — в українській школі! Твоя бабуся, хоч тебе ніколи не бачила, дуже тобою цікавиться і тебе любить. Та в цій хвилині недобрий "душок” шепнув Оксані щось погане. Вона надула губи й незадо- волена сказала мамі: — Я не хочу такої сорочки й не буду її вдягати! Швидко вибігла в город, бо знала, що мама не буде вдоволена її відповіддю і тому вже не побачила двох 34 НАШ Е ЖИТТЯ, ЧЕРВЕНЬ 1980 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
