Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
добровільно закинула її, була для Тети Олі єдиною розвагою і втечею від усіх прикрих і важких проблем життя, які почалися із хвилиною безповоротної втечі з Галичини у 1922 році. Розпещена, молода дівчина пішла добровільно на важку дорогу жінки револю ціонера, залишаючи за собою родинний, теплий дім, батьків, сестер і цілу ту виїмкову атмосферу Сикстуської 48 у Львові, де жила від наймолодших років. Чи не диво, що Вуйко Ґенко, сам надзвичайно добра і сердечна людина, старався всіма силами все це страчене заступити? Пригадую, як після трагічного 23-го травня 1938 року говорили в родині що "такі люди, як Коновалець не повинні ніколи одружуватися”. Але тоді вже було запізно на таке, можливо і слушне твердження. Тета Оля, ця крихка, ніжна жінка, яка завжди всього боялася, мусіла сама протиставитися трагедії Роттердаму і зробила це з неочікуваною силою духа. Можливо, що допомогла у тому при сутність малого сина і свідомість, що треба його власними силами виховати. ★ * * Здається усю любов та всі почування перелляла Тета Оля на сина Юрка, який переживши глибоко трагічну смерть батька, маючи 14 років став дорослим і перейняв місце батька в стосунку до мами. Важко уявити собі більш тонкі і тісні взаємини, що розвинулися поміж тими двома людьми, яких доля залишила самітними у чужому, непривітному морі важких воєнних років. Юрко, не лише опіку вався мамою з безмежною любов’ю, але старався охоронити її від усіх небезпек і струсів життя. Навіть у своїх останніх сповнених жахливими болями місяцях перед смертю, він укривав перед нею свій безнадійний стан. Смерть Юрка у 35-ому році життя від недуги рака — це була друга трагедія, яку Тета Оля мусіла пережити. ’’Нікого з родини доля так не б’є, як Олю” — писав сеньйор родини вуйко Кость Паньківський.'А додатковою іронією тієї долі було, що все це мусіла пережити найбільш тендітна з родини Федаків... * ★ * З Тетою Олею я нав’язала близькі взаємини щойно у дорослому віці, після Другої світової війни. У цих бурхливих роках 45-46, коли наша родина, як тисячі інших, була розкинена по всіх усюдах, 74 Люнґотевере Флямініо у Римі — це була єдина певна і незмінна адреса, єдиний лучник для нас усіх. Спершу ми листувалися у повсякденних, родинних справах, але з часом наше листування ставало щораз ширше і цікавіше, бо обидві ми любили писати листи. Тета Оля цікавилася поруч музики мистецтвом і літературою, цікавилася усіми проявами українського культурного життя тут в Америці і все хотіла знати. Сама, також любила подорожі і з кожної поїздки присилала живі спосте реження. Глибоко релігійна, щороку свята Різдва проводила на медитаціях в Ассізі і завжди повідомляла, що молиться там за нас усіх. Вперше відвідала я Тету Олю у Римі щойно у 60- тих роках, вже після смерти Юрка, а відтак ми вже зустрічалися постійно при кожній моїй поїздці до Европи. Тут, в Америці, гостювала у нас Тета Оля разом із Тетою Софією Мельник, в часі 1-го Світового Конґресу Вільних Українців, на якому обидві достойні вдови, двох провідників ОУН були почесними гостями, а я виконувала обов’язки ’’ад’ютанта”. Але у нашому живому листуванні і в наших зустрічах, хоч як сердечних, ми ніколи не порушували болючих тем смерти Вуйка Євгена і Юрка. Щойно 15 років після трагічного кінця Юрка, Тета Оля гостюючи мене в Римі, вперше почала роз повідати про нього: вона знала про його невиліковну недугу і мовчала перед ним, а він також знав і не хотів їй сказати... В часі тієї сумної розповіді, що плила повінню довго здержуваних слів, Тета Оля відчинила ключем двері кімнати, в якій помер Юрко перед п’ятнадцятьми роками. Застелене ліжко, засохлі квіти на нічному столику, припалі пилом полички із сотками дрібних пам’яток: знімків, листів, карточок, які вони писали один одному. Ми довго стояли мовчки, неспроможні на слова, але злучені почуттям трагедії, що відогралася в цій темній кімнаті. Після цього дня, я зрозуміла, чому Тета Оля вибрала самітне життя у Римі та ніяк не хотіла переїхати ні до кого з родини. В цьому мешканні, де у вітальні усміхався привітно зі знімка Вуйко Євген і де стояла ненарушена рукою часу кімната Юрка містилося ціле життя, трагічне життя самітної, сумної людини, яку лише час від часу пригадував собі світ як ’’дружину полковника Коновальця”. У безнадійні, дощеві вечори того пропам’ятного жовтня 78 p., коли ми поверталися із сумних від відин у лікарні, щораз виразніше визирало з усіх закутків старого мешкання над Тибром це невідкличне. Ми знали, хоч не говорили голосно, що його господиня вже до нього не повернеться. З тим сумним почуттям ми взялися до ліквідування десятками років призбираних пам’яток, листів, знімків, дрібничок щоденного життя. І тоді, попала мені в руки одна з карточок, які писав Юрко до мами, і нараз, немов це було вчора, станув мені перд очима образ, коли вперше Тета Оля відкрила двері до його кімнати. Ожила знову її сумна розповідь та кінцеві слова: ’’Побачиш, що не переживу 78-го року. У цій родині, що двадцять років хтось один мусить відійти...” Її прочуття справдилося. Трагічний випадок, що був початком кінця скоївся у 1978-ому році. Тільки муки Тети Олі продовжилися аж до 6 -го червня 1979 р. Ольга Кузьмович НАШ Е ЖИТТЯ, ЧЕРВЕНЬ 1980 9
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
