Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
добровільно закинула її, була для Тети Олі єдиною розвагою і втечею від усіх прикрих і важких проблем життя, які почалися із хвилиною безповоротної втечі з Галичини у 1922 році. Розпещена, молода дівчина пішла добровільно на важку дорогу жінки револю ціонера, залишаючи за собою родинний, теплий дім, батьків, сестер і цілу ту виїмкову атмосферу Сикстуської 48 у Львові, де жила від наймолодших років. Чи не диво, що Вуйко Ґенко, сам надзвичайно добра і сердечна людина, старався всіма силами все це страчене заступити? Пригадую, як після трагічного 23-го травня 1938 року говорили в родині що "такі люди, як Коновалець не повинні ніколи одружуватися”. Але тоді вже було запізно на таке, можливо і слушне твердження. Тета Оля, ця крихка, ніжна жінка, яка завжди всього боялася, мусіла сама протиставитися трагедії Роттердаму і зробила це з неочікуваною силою духа. Можливо, що допомогла у тому при сутність малого сина і свідомість, що треба його власними силами виховати. ★ * * Здається усю любов та всі почування перелляла Тета Оля на сина Юрка, який переживши глибоко трагічну смерть батька, маючи 14 років став дорослим і перейняв місце батька в стосунку до мами. Важко уявити собі більш тонкі і тісні взаємини, що розвинулися поміж тими двома людьми, яких доля залишила самітними у чужому, непривітному морі важких воєнних років. Юрко, не лише опіку вався мамою з безмежною любов’ю, але старався охоронити її від усіх небезпек і струсів життя. Навіть у своїх останніх сповнених жахливими болями місяцях перед смертю, він укривав перед нею свій безнадійний стан. Смерть Юрка у 35-ому році життя від недуги рака — це була друга трагедія, яку Тета Оля мусіла пережити. ’’Нікого з родини доля так не б’є, як Олю” — писав сеньйор родини вуйко Кость Паньківський.'А додатковою іронією тієї долі було, що все це мусіла пережити найбільш тендітна з родини Федаків... * ★ * З Тетою Олею я нав’язала близькі взаємини щойно у дорослому віці, після Другої світової війни. У цих бурхливих роках 45-46, коли наша родина, як тисячі інших, була розкинена по всіх усюдах, 74 Люнґотевере Флямініо у Римі — це була єдина певна і незмінна адреса, єдиний лучник для нас усіх. Спершу ми листувалися у повсякденних, родинних справах, але з часом наше листування ставало щораз ширше і цікавіше, бо обидві ми любили писати листи. Тета Оля цікавилася поруч музики мистецтвом і літературою, цікавилася усіми проявами українського культурного життя тут в Америці і все хотіла знати. Сама, також любила подорожі і з кожної поїздки присилала живі спосте реження. Глибоко релігійна, щороку свята Різдва проводила на медитаціях в Ассізі і завжди повідомляла, що молиться там за нас усіх. Вперше відвідала я Тету Олю у Римі щойно у 60- тих роках, вже після смерти Юрка, а відтак ми вже зустрічалися постійно при кожній моїй поїздці до Европи. Тут, в Америці, гостювала у нас Тета Оля разом із Тетою Софією Мельник, в часі 1-го Світового Конґресу Вільних Українців, на якому обидві достойні вдови, двох провідників ОУН були почесними гостями, а я виконувала обов’язки ’’ад’ютанта”. Але у нашому живому листуванні і в наших зустрічах, хоч як сердечних, ми ніколи не порушували болючих тем смерти Вуйка Євгена і Юрка. Щойно 15 років після трагічного кінця Юрка, Тета Оля гостюючи мене в Римі, вперше почала роз повідати про нього: вона знала про його невиліковну недугу і мовчала перед ним, а він також знав і не хотів їй сказати... В часі тієї сумної розповіді, що плила повінню довго здержуваних слів, Тета Оля відчинила ключем двері кімнати, в якій помер Юрко перед п’ятнадцятьми роками. Застелене ліжко, засохлі квіти на нічному столику, припалі пилом полички із сотками дрібних пам’яток: знімків, листів, карточок, які вони писали один одному. Ми довго стояли мовчки, неспроможні на слова, але злучені почуттям трагедії, що відогралася в цій темній кімнаті. Після цього дня, я зрозуміла, чому Тета Оля вибрала самітне життя у Римі та ніяк не хотіла переїхати ні до кого з родини. В цьому мешканні, де у вітальні усміхався привітно зі знімка Вуйко Євген і де стояла ненарушена рукою часу кімната Юрка містилося ціле життя, трагічне життя самітної, сумної людини, яку лише час від часу пригадував собі світ як ’’дружину полковника Коновальця”. У безнадійні, дощеві вечори того пропам’ятного жовтня 78 p., коли ми поверталися із сумних від відин у лікарні, щораз виразніше визирало з усіх закутків старого мешкання над Тибром це невідкличне. Ми знали, хоч не говорили голосно, що його господиня вже до нього не повернеться. З тим сумним почуттям ми взялися до ліквідування десятками років призбираних пам’яток, листів, знімків, дрібничок щоденного життя. І тоді, попала мені в руки одна з карточок, які писав Юрко до мами, і нараз, немов це було вчора, станув мені перд очима образ, коли вперше Тета Оля відкрила двері до його кімнати. Ожила знову її сумна розповідь та кінцеві слова: ’’Побачиш, що не переживу 78-го року. У цій родині, що двадцять років хтось один мусить відійти...” Її прочуття справдилося. Трагічний випадок, що був початком кінця скоївся у 1978-ому році. Тільки муки Тети Олі продовжилися аж до 6 -го червня 1979 р. Ольга Кузьмович НАШ Е ЖИТТЯ, ЧЕРВЕНЬ 1980 9
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
