Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
дотепер нічого не знає по своїх глухих закутинах. Слово із сцени переходить безпосередньо в кров публіки. То дуже добре відоме різним філософським і політичним системам, що робили з театру свій амвон. Театр не мусить бути пишний і ошатний. Є роди театрів імпровізованиго характеру — ось як епічний театр Брехта, що навіть розраховував на різну реакцію публіки і вплітав її в дію своїх п’єс, або театр Торнтона Вайлдера, що заступає декорації пантомімою. Тут і поле для вигадливости, для нових експериментів, для геніяльної розв’язки. Не штука ж займатися театром, коли є будинок для нього, сцена з лаштунками, режисер, суфлер і вихована публіка! Ніхто за ціле Середньовіччя по Шекспіра не знав таких вигод, а все ж таки були мандрівні театри, що ставили п’єси. Дальше питання: де український фільм? Дивно, що так мало наших молодих сил цікавиться кіновим мистецтвом, режисерством, лібретами. Я знаю, що вже маємо многонадійні початки. Екран — чудова біла сторінка, де можна багато написати про Україну, і ту сторінку читало б у скупченні тисячі людей! Дивне також, що діється в музиці. Читаю часом у ’’Свободі” про виступи наших молодих піяністів, скрипалів, челістів або флейтистів. А де наші обоїсти, клярнетисти, фаґотисти, контрабасисти, саксофіністи, літавристи, арфісти і т. д.? Де наша симфонічна оркестра, яка ставила б у своїх програмах постійно також твори українських композиторів, особливо тих, що їх замовчують в Україні за модернізм? Тут слід також пригадати потребу видань творів наших композиторів, таких як наприклад Стефанія Туркевич-Лукіянович, щоб вони були зафіксовані і доступні виконавчим силам. Молоді музикологи мають тут гонорове завдання, старатися, щоб ті твори побачили світ, а громада мусить їх підтримати фінансово. Далі: як стоїть справа з українською ґалерією картин? Що діється з творами наших мистців, які відходять? Ґалерія картин, як і музеї, мали б субвенцію держави, бо всякі аспекти культури збагачують країну, в якій вони зберігаються. Кожна країна, що прийняла до себе українську іміграцію, повинна збагатитися низкою добрих перекладів з нашої літератури. Нас можуть тільки тоді цінувати і любити, як пізнають наше обличчя. Трудно вимагати, щоб хтось боронив ”на віру” українську справу, про яку він не має ніякого глибшого поняття. Українці повинні дбати про те, щоб такі видання були гарні на вигляд і солідні змістом. Бажане було б щоб над ними працювала ціла колегія фахівців обох мов і літератур, бо воно підносить престиж видання. Такі книжки повинні бути на полицях важливіших культурних установ і бібліотек, а також у приватних збірках чужоземних інтелектуалів, мистців, літераторів. І на це потрібні фонди. Однією з найпекучіших наших проблем є питання модернізму. Коли українська еміграція (до З жалем повідомляємо українське громадян ство, а зокрема членство СУА, що 11-го червня 1980 р. у Філядельфії відійшла у вічність на 57-му році життя Володим ира з Ґардецьких-Ценко Заслужена громадська діячка в рядах СУА і СФУЖО. Опечаленому чоловікові, д-р Миколі Ценкові й цілій Родині глибоке співчуття складає Екзекутива СУА речі, часто співзвучна в цім випадку з режимом на Україні) перестане осуджувати модернізм і розправлятися з модерністами? Таке ставлення — незріле і провінційне. Кожна вільна, демократична країна дає слово своїм експериментаторам. То жест довір’я, щедрости, або хоч доброзичливої толеранції. Ніхто ніколи не знає, що саме переживе в мистецтві чи в літературі, в яких є свої таємні закони. Дещо сам час затопить у своїх хвилях, а дещо діє як стимул до дальшого шукання, бо в усіх творчих вимірах най- жахливіший — трафарет, нудне пережовування. У нас повинні бути зразки українського модернізму в різних ділянках, так як нормально буває в інших націях. Традиція — глибоке слово, але традиціо налізм убиває нове творче прагнення. Не йдеться тільки про малярство й літературу, але також про церковну й світську архітектуру, скульптуру, танець, музику, театр і т. д. Українська еміграція без сумніву часто доказала свою жертвенність, свій великий ідеалізм. На жаль, є в нас також надто багато порожнього патосу замість тихої запопадливої праці. Надто багато нетоле- рантности. З якою безвідповідальністю різні особи й групи нападають на заслужених людей і патріотів, тільки тому, що вони з іншої партії, чи з іншої парафії! Це особливо боляче, коли йдеться про декого в Україні, хто, може, під своїми орденами носить щиру українську душу і своїми широкими раменами охороняє багато дечого, що загрожене. Хай Микола Руденко нам править за приклад. Думаю, одначе, що висвітлювати імена і факти тепер, у сучасному затьмаренні сонця в Україні, не відповідно. Галасливість не завжди найкращий лік, особливо, коли вона несе майже певно за собою нагінку на невинних людей. Інакше справа з дисидентами, бо ті не мають нічого до втрати. Тому, підкреслюю, що нашим найвищим і най- пекучішим завданням мусить бути збереження і розвій нашої культури у всіх вимірах. Як сказав один мій давній друг ”То наша найміцніша зброя, може — єдина”. НАШЕ ЖИТТЯ, ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ 1980 5
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
