Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
прапора, де мала о 7-ій годині зібратися вся прези дія Клюбу (коло ЗО осіб), не було майже нікого. ”Ну, буде скандал, — подумав він. — Російські полки стоять вишиковані до походу, а наших?... Хоч провались під землю! Що тут робити?” — Тоді Василь, взявши одного із наших прапорів, пішов уздовж рядів вишикованих уже військових частин, гукаючи: ’’Українці під свій прапор!” — Тоді кину лося багато вояків у наші ряди. Прибули ще й кубанці. Старшини миттю впорядкували їх і чекали вже спокійніше початку походу. Я була тоді хвора й не могла брати участи в мані фестації. Зате приглядалась їй з балькону, а Василь обіцяв умістити наші прапори на початку й на кінці нашої колони, щоб мати уявлення про кількість українців. От почалась маніфестація! З затамованим віддихом слідкую за колонами. Перейшли всі техніч ні війська, ідуть російські полки, а наших нема і нема! Жах охоплює душу, не вдалося, думаю. Василь, щоб уникнути компромітації, напевно не відокремив Українського Військового Клюбу. І от в моменті найбільшої розпуки замайоріли в далині наші синьо-жовті! Прислухаюсь і чую оркестру — це звуки нашого гімну... їх чути все ближче і ближче... І ось уже можна розглянути нашу колону, а тут вона вже під бальконом. Кінця їй не видно! Попереду їдуть два запорожці в кармазинових жупанах із нашими прапорами, за ними велика оркестра, дальше ЗО душ президії Клюбу з Василем на чолі, який бадьоро кивнув мені головою. Далі 300 чепур них козаків-кубанців на блискучих конях, а за ними безліч рядів піхотинців. Лиця усміхнені, горді й само певні. Йдуть рівним військоми кроком, ніби припеча туючи свідомість і гідність свого національного по ходження. Порядок зразковий. Такої радости й під несення в маршуючого війська я ніколи перед тим і потім не відчувала. Чекаю кінця колони, але він ще далеко... Хочеться, щоб його не було зовсім. Оце правда, що ”ще не вмерла Україна”; і те, що я бачила в той день, залишиться в мене назавжди ясним променем сонця на все життя. Це була весна революції, всі ми вірили непохит но в перемогу демократичних гасел. Ми вірили, що, коли вже народилась довгожданна дитина — воля, розум і шляхетність панівних націй не дадуть їй заги нути. Україна — цей символ того прекрасного — виходила на світ Божий! І ця, ще квола, дитина все ж затривожила декого. Росіяни побачили, що з українцями їм доведеться рахуватись, як із поважною силою. І намагались розбити їх, обезсиливши Військовий Клюб, що вже нараховував у Чернівцях 6.000 членів. їм здавалося, що краще затоптати кинуту іскру, поки вона не розгорілась у полум’я. Дальше треба було позбу тися Совачева з Чернівців. Комендантом корпусу був полковник Шеремєтєв, незаконний син Олександра III. Побачивши демонстрацію з вікна і Василя на чолі українців (напевно він довідався також про сцену на площі), він почав діяти. Тому, що Василь був головою Лікарської спілки, не так легко було перенести його чи його шпиталь. Але надходив термін перевибору управи. В той день появилось у місті багато якихсь невідомих лікарів, що всі приходили записуватись у Спілку. Хтось приніс відомість, що на голову Спілки кандидує росіянин, добрий колеґа Василя. Василь зрозумів, до чого йде, і порадившись, здав позицію без бою. Бути головою Спілки і Військового Клюбу було трудно, а про перенесення Василь тоді не думав. Зараз після виборів Шеремєтєв переніс наш 188-ий польовий шпиталь у містечко Радівці на румунській границі. По дорозі туди дізналися ми, що це містечко вже зайняли німці. Знову мало браку вало, щоб Василь не попав у полон разом із усім шпиталем. Тоді перенесено його стоянку в Орлик на Херсонщині, де ми й розташувалися для праці в серпні 1917 року. Але Військовий Клюб у Чернівцях таки припинив свою працю. Цікаво те, що в тому самому часі, коли Василя перевели до Радівців, Миколу Міхновського вислано з Києва до Проскурова, йому закидали подібне — організування українського війська. Про те розказав мені згодом сам Микола. Колись, перед висилкою, зустрів Миколу Оберучев і сказав йому, що були в нього люди з Центральної Ради і прохали унешкід- ливити заходи Миколи в справі організування вій ська. Центральна Рада не має наміру битися з будь- ким і війська не потребує. Чи справді був хтось в Оберучева, чи він хотів тільки внести провокацію в українські кола, не знаю. Але Микола назвав мені навіть прізвище того, хто скаржився Оберучеву, російському есерові, своєму співтоваришеві по партії. Одне знаю, що вразила мене ця примусова висилка цих двох близьких людей і застановила. Не знала я, яка в дальшому буде однакова їх доля! П р о д о в ж е н н я б у д е ФОНД ПОБУДОВИ ПАМ’ЯТНИКА НАД МОГИЛОЮ ІЗІДОРИ КОСАЧ БОРИСОВОЇ З ініціативи Владики Мстислава, Митрополита Української Православної Церкви в США, створено фонд побудови пам’ятника над могилою Ізідори Косач-Борисової на православному цвинтарі у Саут Бавнд Бруку. Фондом керуватиме громадський комітет. Уже відкрито окреме конто в Православній Кре- дитівці у Бавнд Бруку. Охочі можуть вислати пожертву на пам’ятник на адресу: St. Andrew’s F.C.U. P.O. Box 373 So. Bound Brook, N.J. 08880 Att’n acc. No. 1376 Грошеві перекази виставляти на Kossach-Borysova Fund. Прохання: У прилученому листі чітко писати ім’я та прізвище жертводавця українською мовою. Чпенки СУА повинні пересилати пожертви до Централі СУА. НАШЕ ЖИТТЯ, ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ 1980 19
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
