Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Тільки між нами і телефоном ... СПРОВАДЖУВАТИ РІДНИХ З УКРАЇНИ, ЧИ НІ? Після вдалого концерту дехто з нас пішли разом на вечерю до ресторану. Розвинулася дискусія над досить делікатною проблемою. Пані Надія розповідала, що стоїть тепер перед дилемою: чи висилати своєму кузенові Юрієві афідавіт на приїзд з України. Мене здивувало чому вона вагається. Якщо Юрій цього бажав, то чому ж не пробувати, хоч вигляди на дозвіл виїхати є мінімальні. — Пані Любо, є очевидне, що бажаючому треба допомогти. Та при цьому стоять різні ’’але”. Перше ’’але” — це те, що Юрій вже має 60 років. Його здоров’я не є найкраще. Практичної професії не має. Які його можливості дати собі тут раду? Чоловік Надії ще зазначив, що Юрій тут не має близької рідні (Надія тільки далека своячка), тільки одну стару тітку, а в Україні в нього є діти й внуки. Отже хто тут зможе Юрком заопікуватися на старі літа, чи під час хвороби? — Надію турбувало те, що вона не має сталої праці, отже в разі якоїсь Юркової хвороби, як вона зможе ним займатися? Як зможе дістати якусь медичну асекурацію для нього? — додав чоловік пані Наді. — Нас дещо змусило призадуматися те, що Юркові товариші й приятелі тут, також почали відтягати свою піддержку. Всі бояться, що мають родинні зобов’язання супроти своїх дітей, а Юрій такий незарадний, що сам собі не дасть ради. Та навіть якщо б і дістав якусь можливу працю, то чи вистачить його заробітку, щоб випрацювати собі пенсію? Наш співрозмовник п. Ігор знайшов ще й інші аргументи: — Пригадуєте, як тільки почались відвідини та поїздки наших людей в Україну у 1960-их роках? Вони зустрічалися там з докором, що мовляв, провід, свідома верства покинула Україну під час війни. Не було кому піддержувати нарід на дусі. Не було кому давати приклад. Це саме може бути тепер. Інакше коли приїжджають дисиденти, які є ’’видворені”, чи в яких знищене здоров’я. Але свідомі наші одиниці, яким не загрожує знищення, повинні держатися з народом і не повторювати нашої помилки. Мені ця заввага видалась шуканням виправдання, ховаючись за патріотичною заслоною. — Тому ЗО чи 33 роки нам допомагали брати українці сюди приїхати. Тепер прийшла черга на нас віддячитись, та вже іншим братам. В нас тепер наступає криза в громадському житті. Нам конче потрібно свіжих сил з України! — Пані Любо — чи пригадуєте собі, що ми зробили коли сюди приїхали? Ми переважно не додали своєї крови до існуючих тут українських організацій. Ми їх витиснули й замінили новими. В нас не було спільної мови з давнішими українськими іміґрантами — казав пан Ігор. — Це правда продовжувала я — але і так мало хто дістає дозвіл сюди приїхати. То ж чи він старий, чи молодий, чи христіянин чи інаковіруючий, (чи й невіруючий) — всіх їх нам треба тут вітати й усім допомагати, задля продовження існування нашої громади. Задля порятунку хоч ще на 20 років! Наприкінці пані Надія була рада нашій дискусії, бо могла перевірити свої думки й вагання. Коли ми вже кінчали вечерю й допивали чай, вона заявила, що таки вишле ’’афідавіт” Юркові. — Якось нам пощастило пов’язати кінці при всіх турботах, то ж і йому, може, вдасться — при помочі нас усіх. Л ю бов Калиновим Д окінчений ЧАРІВНИЙ СВІТ НАРОДНІХ... над Дніпро. І навіть такі, здавалося б, невинні ігри ’’власть імущі” визнали небезпечним протестом проти режиму і виявом націо нальної окремішности. Пізнання цієї давньої народньої словесности відкриває перед нами дійсні перлини народньої мудрости, романтики й чарівного світу ніби казки ніби правди. Була б шкода, якби ці скарби заглушила модерна доба техніки, люксусу, доба морального хаосу, а то й анархії. Ті народні скарби, яких початки сягають у сиву давнину, свідчать про родинні й громадські здорові традиції. Вони теж є невмирущим джерелом краси і поезії, якою і сьогодні можемо прикрасити наше життя-буття. У.Л. ПОДЯКА Воррен, 24 червня, 1980. За побажання видужання з тяжкої хвороби, замість подяки рідним, прия телям, дорогій пані редактор Уляні Любович та голові Окружної Управи СУА пані Ліді Колодчин, складаю 20.00 долярів на Пресовий Фонд журналу "Наше Життя”. А н то н ія К р о х м а л ю к . 12 НАШЕ ЖИТТЯ, ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ 1980 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
