Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Тільки між нами і телефоном ... СПРОВАДЖУВАТИ РІДНИХ З УКРАЇНИ, ЧИ НІ? Після вдалого концерту дехто з нас пішли разом на вечерю до ресторану. Розвинулася дискусія над досить делікатною проблемою. Пані Надія розповідала, що стоїть тепер перед дилемою: чи висилати своєму кузенові Юрієві афідавіт на приїзд з України. Мене здивувало чому вона вагається. Якщо Юрій цього бажав, то чому ж не пробувати, хоч вигляди на дозвіл виїхати є мінімальні. — Пані Любо, є очевидне, що бажаючому треба допомогти. Та при цьому стоять різні ’’але”. Перше ’’але” — це те, що Юрій вже має 60 років. Його здоров’я не є найкраще. Практичної професії не має. Які його можливості дати собі тут раду? Чоловік Надії ще зазначив, що Юрій тут не має близької рідні (Надія тільки далека своячка), тільки одну стару тітку, а в Україні в нього є діти й внуки. Отже хто тут зможе Юрком заопікуватися на старі літа, чи під час хвороби? — Надію турбувало те, що вона не має сталої праці, отже в разі якоїсь Юркової хвороби, як вона зможе ним займатися? Як зможе дістати якусь медичну асекурацію для нього? — додав чоловік пані Наді. — Нас дещо змусило призадуматися те, що Юркові товариші й приятелі тут, також почали відтягати свою піддержку. Всі бояться, що мають родинні зобов’язання супроти своїх дітей, а Юрій такий незарадний, що сам собі не дасть ради. Та навіть якщо б і дістав якусь можливу працю, то чи вистачить його заробітку, щоб випрацювати собі пенсію? Наш співрозмовник п. Ігор знайшов ще й інші аргументи: — Пригадуєте, як тільки почались відвідини та поїздки наших людей в Україну у 1960-их роках? Вони зустрічалися там з докором, що мовляв, провід, свідома верства покинула Україну під час війни. Не було кому піддержувати нарід на дусі. Не було кому давати приклад. Це саме може бути тепер. Інакше коли приїжджають дисиденти, які є ’’видворені”, чи в яких знищене здоров’я. Але свідомі наші одиниці, яким не загрожує знищення, повинні держатися з народом і не повторювати нашої помилки. Мені ця заввага видалась шуканням виправдання, ховаючись за патріотичною заслоною. — Тому ЗО чи 33 роки нам допомагали брати українці сюди приїхати. Тепер прийшла черга на нас віддячитись, та вже іншим братам. В нас тепер наступає криза в громадському житті. Нам конче потрібно свіжих сил з України! — Пані Любо — чи пригадуєте собі, що ми зробили коли сюди приїхали? Ми переважно не додали своєї крови до існуючих тут українських організацій. Ми їх витиснули й замінили новими. В нас не було спільної мови з давнішими українськими іміґрантами — казав пан Ігор. — Це правда продовжувала я — але і так мало хто дістає дозвіл сюди приїхати. То ж чи він старий, чи молодий, чи христіянин чи інаковіруючий, (чи й невіруючий) — всіх їх нам треба тут вітати й усім допомагати, задля продовження існування нашої громади. Задля порятунку хоч ще на 20 років! Наприкінці пані Надія була рада нашій дискусії, бо могла перевірити свої думки й вагання. Коли ми вже кінчали вечерю й допивали чай, вона заявила, що таки вишле ’’афідавіт” Юркові. — Якось нам пощастило пов’язати кінці при всіх турботах, то ж і йому, може, вдасться — при помочі нас усіх. Л ю бов Калиновим Д окінчений ЧАРІВНИЙ СВІТ НАРОДНІХ... над Дніпро. І навіть такі, здавалося б, невинні ігри ’’власть імущі” визнали небезпечним протестом проти режиму і виявом націо нальної окремішности. Пізнання цієї давньої народньої словесности відкриває перед нами дійсні перлини народньої мудрости, романтики й чарівного світу ніби казки ніби правди. Була б шкода, якби ці скарби заглушила модерна доба техніки, люксусу, доба морального хаосу, а то й анархії. Ті народні скарби, яких початки сягають у сиву давнину, свідчать про родинні й громадські здорові традиції. Вони теж є невмирущим джерелом краси і поезії, якою і сьогодні можемо прикрасити наше життя-буття. У.Л. ПОДЯКА Воррен, 24 червня, 1980. За побажання видужання з тяжкої хвороби, замість подяки рідним, прия телям, дорогій пані редактор Уляні Любович та голові Окружної Управи СУА пані Ліді Колодчин, складаю 20.00 долярів на Пресовий Фонд журналу "Наше Життя”. А н то н ія К р о х м а л ю к . 12 НАШЕ ЖИТТЯ, ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ 1980 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
