Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
— Добридень, Андрійку, — привітала його мама. — Ти трохи забарився. Що трапилось? — Нічого, мамцю, я тііьки дивився, як хлопці змія запускали. Мені здавалось, що це зайняло тільки одну хвилинку. — А то було 15 хвилин! Але нічого, борщик іще гарячий. Сідай до столу! Тато, мама й дідусь сиділи за столом, а бабуся подавала страви. Вона готує найсмачнішу в світі їжу, й дуже тішиться, коли її за те хвалять. Особливо вона старається для Андрійка й дуже не любить, коли він десь їсть "гамбургери”. — В них всяке сміття! Та ж я тобі вдома кращих напечу, наших українських січеників! Але ж "гамбургери” такі смачні тому, що Андрійко їх їсть не сам, а з друзями. То бабуся сказала Андрійкові, щоб він запросив друзів до себе, й вона всіх їх почастує січениками. Наша хата... Тут уся родина спить, обідає, розмовляє, працює, гостей приймає... Ось мамина кімната для шиття; а це — вітальня. Тут піяніно, телевізор, портрети Шевченка й Франка, багато книжок і картин, купа журналів і газет, що їх татусь ніяк не встигне перечитати; вишиті подушечки на довжелезній канапі, і цілий ліс рослин, що їх з любов’ю плекає бабуся. Андрійко не раз чув, як бабуся розмовляє з квітами: ”Ну, як ти сьогодні почуваєшся? Може, водички хочеш? Зараз дам!” А до іншої рослини: ”А тобі не дам, бо захворієш. Тобі не можна багато води”. І в кожній кімнаті є бодай одна пара бабусиних капців. І все ж вона ввесь час каже: — А де мої капці?!” — і тоді всі кидаються їх шукати. А ось Андрійків закуток. Це справді малесенька кімнатка, але його власна. Вузьке ліжко, столик і шафа, моделі літаків і авт, великий м’яч, лук і стріла. Все на своїм місці: бабуся привчила Андрійка тримати порядок, і він намагається все класти на місце, як піде до школи, бабуся загляне в його закуток і впорядкує все, що він забув. Тільки як помітить Андрійко, що бабця щось прибирала, буде питати: — Бабусю, де моя лінійка? Ти знов її не туди поклала! "Гарно в нашій хаті", — задоволено подумав Андрійко. Глянув поперед себе — і, як жива, всміхнулась до нього ясними вікнами намальована НАША ХАТА. 3. ЗВІРИНЕЦЬ — Тату, сьогодні свято: може б ми пішли до зоопарку? — На жаль, не можу. Наша установа сьогодні працює. Іншим разом, сину. Андрійко засмутився. Він так давно вже не був у звіринці. Ведмеді за ним скучили: він же обіцяв їм, що скоро навідається... Олівець сам почав пригадувати мешканців зоопарку. Ось барвисті папуги: деякі червоно-зелені, а он ті — вкриті синьо-жовтим пір’ям. — Це — українські папуги, бо вони вбрані в наші синьо-жовті кольори. Ану, чи розуміють по- українськи? І Андрійко привітався до них. Але папуги сказали: — Ми тебе розуміємо, але, на жаль, відповісти можемо тільки нашою говіркою: Кре-кре! Один Андрійків приятель має малу папужку, що знає кілька слів по-українськи: "Добридень”, ’’Добре” і ”Кава-кава”. Андрійко також хотів би навчити цих "українських” папуг хоч одного українського слова, але навколо так багато людей! Та, правду сказати, й ліниві були ці папуги, не хотіли вчитись — так, як деякі діти в школі! Але в сусідній клітці жила інша пташка — чорна поважна міна. Та глянула на Андрійка своїм розумним жовтим оком і за яку хвилю повторила: "Прошу”. І відтепер міна всіх вітає по-українськи! Олівець помандрував далі, до клітки з тиграми, їх саме годували. В клітку всунули великий шмат м’яса, й тигр стрімголов кинувся на їжу; він страшно ревів, немов боявся, що хтось відбере його здобич. Це був розумний тигр; він знав, що їжа призначена тільки для нього, й ніхто її від нього не відбере, але й тигри мають фантазію. Тигр уявляв, ніби він, як колись, вполював у джунглях козу й відганяє від своєї здобичі пажерливих шакалів. Аж ось і улюбленець Андрійка — чорний ведмедик із білим шаликом. Насправді це не шалик, Рис. Ярка Козака НАШЕ ЖИТТЯ, ЛЮ ТИЙ 1980 35
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
