Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
— Добридень, Андрійку, — привітала його мама. — Ти трохи забарився. Що трапилось? — Нічого, мамцю, я тііьки дивився, як хлопці змія запускали. Мені здавалось, що це зайняло тільки одну хвилинку. — А то було 15 хвилин! Але нічого, борщик іще гарячий. Сідай до столу! Тато, мама й дідусь сиділи за столом, а бабуся подавала страви. Вона готує найсмачнішу в світі їжу, й дуже тішиться, коли її за те хвалять. Особливо вона старається для Андрійка й дуже не любить, коли він десь їсть "гамбургери”. — В них всяке сміття! Та ж я тобі вдома кращих напечу, наших українських січеників! Але ж "гамбургери” такі смачні тому, що Андрійко їх їсть не сам, а з друзями. То бабуся сказала Андрійкові, щоб він запросив друзів до себе, й вона всіх їх почастує січениками. Наша хата... Тут уся родина спить, обідає, розмовляє, працює, гостей приймає... Ось мамина кімната для шиття; а це — вітальня. Тут піяніно, телевізор, портрети Шевченка й Франка, багато книжок і картин, купа журналів і газет, що їх татусь ніяк не встигне перечитати; вишиті подушечки на довжелезній канапі, і цілий ліс рослин, що їх з любов’ю плекає бабуся. Андрійко не раз чув, як бабуся розмовляє з квітами: ”Ну, як ти сьогодні почуваєшся? Може, водички хочеш? Зараз дам!” А до іншої рослини: ”А тобі не дам, бо захворієш. Тобі не можна багато води”. І в кожній кімнаті є бодай одна пара бабусиних капців. І все ж вона ввесь час каже: — А де мої капці?!” — і тоді всі кидаються їх шукати. А ось Андрійків закуток. Це справді малесенька кімнатка, але його власна. Вузьке ліжко, столик і шафа, моделі літаків і авт, великий м’яч, лук і стріла. Все на своїм місці: бабуся привчила Андрійка тримати порядок, і він намагається все класти на місце, як піде до школи, бабуся загляне в його закуток і впорядкує все, що він забув. Тільки як помітить Андрійко, що бабця щось прибирала, буде питати: — Бабусю, де моя лінійка? Ти знов її не туди поклала! "Гарно в нашій хаті", — задоволено подумав Андрійко. Глянув поперед себе — і, як жива, всміхнулась до нього ясними вікнами намальована НАША ХАТА. 3. ЗВІРИНЕЦЬ — Тату, сьогодні свято: може б ми пішли до зоопарку? — На жаль, не можу. Наша установа сьогодні працює. Іншим разом, сину. Андрійко засмутився. Він так давно вже не був у звіринці. Ведмеді за ним скучили: він же обіцяв їм, що скоро навідається... Олівець сам почав пригадувати мешканців зоопарку. Ось барвисті папуги: деякі червоно-зелені, а он ті — вкриті синьо-жовтим пір’ям. — Це — українські папуги, бо вони вбрані в наші синьо-жовті кольори. Ану, чи розуміють по- українськи? І Андрійко привітався до них. Але папуги сказали: — Ми тебе розуміємо, але, на жаль, відповісти можемо тільки нашою говіркою: Кре-кре! Один Андрійків приятель має малу папужку, що знає кілька слів по-українськи: "Добридень”, ’’Добре” і ”Кава-кава”. Андрійко також хотів би навчити цих "українських” папуг хоч одного українського слова, але навколо так багато людей! Та, правду сказати, й ліниві були ці папуги, не хотіли вчитись — так, як деякі діти в школі! Але в сусідній клітці жила інша пташка — чорна поважна міна. Та глянула на Андрійка своїм розумним жовтим оком і за яку хвилю повторила: "Прошу”. І відтепер міна всіх вітає по-українськи! Олівець помандрував далі, до клітки з тиграми, їх саме годували. В клітку всунули великий шмат м’яса, й тигр стрімголов кинувся на їжу; він страшно ревів, немов боявся, що хтось відбере його здобич. Це був розумний тигр; він знав, що їжа призначена тільки для нього, й ніхто її від нього не відбере, але й тигри мають фантазію. Тигр уявляв, ніби він, як колись, вполював у джунглях козу й відганяє від своєї здобичі пажерливих шакалів. Аж ось і улюбленець Андрійка — чорний ведмедик із білим шаликом. Насправді це не шалик, Рис. Ярка Козака НАШЕ ЖИТТЯ, ЛЮ ТИЙ 1980 35
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
