Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
КРІЗЬ ПОРИВИ життя ГАННА СОВАЧЕВА СПОГАДИ — ВІЙНА І ВИЗВОЛЬНІ ЗМАГАННЯ П р о д о в ж е н н я Бували ще й інші випадки. Якось увечорі мала мене змінити молоденька доня лікаря, але прийшла не вона, а її "мамунця" з проханням дозволити їй нести нічну варту. — Гадаю, що я краще справлюся з тим, як моя коза! додала. Я погодилась на те, покладаючись дійсно на її солідніший вік. Повела її по палатах, пояснюючи кому що може бути потрібно вночі. "Мамунця” запевняла мене, що все буде зроблено, щоб я не турбувалась і йшла спати. Василь часто вночі обходив шпиталь і саме в цю ніч не міг ніде знайти сестри. Нарешті шукаючи, почув із хірургічної залі легке хропіння. На операційному столі лежала ’’мамунця” і спала сном праведної. Наказавши санітарам, не турбувати її: "хай виспиться”, він збудив мене і мені довелося йти на варту. Здавалось, що ці заходи присоромлять паню. Та куди там! Виспавшись вона привітно попрощалась зо мною і пішла додому снідати! Ясно, що нічого не можна було вимагати від тих добровольців сестер, бо ніхто з них не мав вишколу й найменшої уяви про працю сестри. А головне — не було в них почуття відповідальности й поважного відношення до праці. Здебільшого вони лиш бавилися з хворими, не думаючи, що та забава могла б декому коштувати життя. У неділі від 2-гої до 5-тої можна було відвідувати хворих. Мешканці міста приходили з простого почуття цікавости подивитись на ті жертви війни й, розпитатись про їх враження під час боїв. Приходили з цілими кошами овочів, м’ясива, пирогів. Часом хтось із особливо милосердних приносив із собою й чарочку. Треба було дуже пильно вважати, щоб хтось із хворих не об’ївся або не напився. Якось то я побачила біля важко раненого, що стогнав — 4-літнє дівчатко. її великі очі з жахом дивились на раненого. Мені стало жаль дитини. — А що ти тут робиш, мала? спитала я й одержала відповідь від мамунці, що стояла поруч: — Треба змалечку привчати, щоб душу мала! Я подивилась на неї і подумала мимохіть: — А ти душу маєш? Така абсолютна байдужість була намальована на тому лиці. Час від часу відвідувало шпиталь Гарнізонне начальство. Воно не могло забути Василеві неприємного випадку і кожного разу чіплялось. А знайти притичину не було трудно. Наші лікарі були змобілізовані з Земства, рапортувати по-військовому не вміли, і це стало постійною причиною їхніх причепок. Після одних таких відвідин покарано 16 Василя трьохденним арештом за невміння одного лікаря приписово зрапортувати. Правда, обов’язки свої Василь мусів виконувати. Весь персонал відсвяткував цей арешт веселим бенкетом у ресторані в приявності самого головного лікаря. Але це все набридало, і тому з великою втіхою прийняли ми вістку про наказ їхати на фронт. Це майже збіглося з призначенням до нас сестер із Кауфманської Общини. Мали виїхати 1. жовтня 1914 Р- НА ФРОНТІ Наш ешельон складався головним чином із теплушок для майна шпиталю, коня і кількох клясичних вагонів для персоналу. їхали, не поспішаючи, і пропускали пасажирські й військові ешельони. Бої йшли за Варшаву. Ми мали призначення на Кельці, але в Івангороді був тоді цар, що для підтримки ’’бойового духа” об’їздив фронт. Приявність царя затримала нас в Івангороді, і, коли ми вирушили звідтіля, Кельці вже були зайняті німцями. Не пам’ятаю, на якій станції до нашого вагону попрохав дозволу сісти якийсь старшина, що називав себе "царським кур’єром”: — Мені повинні прислати окремий вагон, але я не маю права затримуватись, бо везу важливі депеші зі штабу для Й. І. В. (Його Імператорської Величности). Доводиться турбувати вас на дві-три станції! Спротиву ми ставити не могли і Василь попрохав сестер перейти в наше купе, відступивши кур’єрові їх переділ. На другій чи третій зупинці нас затримали, бо надходив вагон для кур’єра. Він з фасоном попрощався і вийшов на перон зустрічати свій вагон. Яке ж було його обурення, коли кур’єрський вагон виявився звичайною теплушкою! Відгрожуючись, що "завтра про це буде доложено Государю Імператору”, він знову зайняв купе сестер. В Івангороді з’їхалося багато різних ешельонів, які, як і ми, були примушені затриматись. Вони загатили всі шляхи. По сусідству з нами стояв поїзд Червоного Хреста. Сестри наші і дехто з лікарів познайомились із їхнім персоналом. Я ж не шукала контактів із ними. Ще з російсько-японської війни я не любила цієї привілейованої організації. Військові шпиталі були, порівнюючи з ними, упосліджені морально й матеріяльно. Наприклад, на кожного хворого у військовому шпиталі держава відпускала 20 копійок денно разом із ліками, а в шпиталях П родовж ення на ст ор. 17 НАШЕ ЖИТТЯ, ЛЮ ТИЙ 1980 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
